– Постарів Сергій Іванович, сили вже не ті, не зміг онучку підняти, щоб та іграшку на ялинку начепила, – сумно говорила невістка чоловіка, думаючи, що ніхто не чує. А Сергій Іванович почув… Новий Рік зустріли, діти з онуками поїхали до себе, а Сергій Іванович не міг забути слів невістки. “Права, Анюта, права. Зовсім сили десь розгубив. Сьогодні внучку не зміг підняти, щоб та іграшку повісила, а влітку, на дачі, не зможу підняти, щоб малеча собі яблуко зірвала. Треба струснутися. Привести себе в норму! Нехай двадцятирічним не стану, але внучку підняти зобов’язаний!”, подумавши, вирішив Сергій Іванович. І почалося . Щодня двох – тригодинні прогулянки. Знайшов кілограмові гантелі на балконі. Почав тренуватися ними взимку. А весною вже й до турніку підходив, намагався підтягнутися.
Помалу сили у старого стали відновлюватися. На початок дачного сезону Іван Сергійович почував себе повним сил. Сміттєзвалище різного барахла, поруч із дачним будиночком, розібрав, територію очистив, і збудував там маленький дитячий майданчик. До кінця літа, коли яблука та сливи дозріли, син із сім’єю приїхав до батьків на дачу. Маленька Машутка була в захваті від дитячого майданчика. Та й старший онук, Мишко, гідно оцінив дідусеве творіння. Цілий день дід розважався та розважав онуків. І на ділянці ганяв із ними м’яч, і на річку водив і поплавав із ними, а потім на пляжі будували замки з піску.
А наступного дня Мишко попросив: – Дідусю, зірви мені сливу. – Давай сам, – сказав дід і легко підняв онука над головою і тримав на витягнутих руках, доки онук зривав сливи. – І мене! І мене! – Підскочила Машутка. – І тебе теж. Як же без тебе, – сказав Сергій Іванович і підняв онучку. – Дідусю, який ти сильний, – захопилася внучка. – А то. Ваш дід ще ого-го який сильний, – сказав дід і гордо подивився на невістку, з посмішкою, що спостерігала за дідом та онуками. Не можна падати духом, не можна опускати руки. Живіть повним життям. Адже життя дається нам лише раз.
