– Підкажіть, будь ласка, який букет подарувати жінці на перше побачення, – сказав чоловік років тридцяти продавщиці. – Що ви можете розповісти про ту, кому ви даруєте квіти? Її характер, уподобання, улюблені кольори. – Не знаю, – розгубився чоловік. – Я її сьогодні вперше у житті побачу. – Зрозуміло, – сказала Марина і почала творити… Через тиждень історія повторилася, той самий клієнт, але вже з конкретною вимогою. – Зробіть мені, будь ласка, такий самий букет, як минулого разу. – Сподобався? – Вона була у захваті. – Але той самий букет не можна дарувати двічі. – Це для іншої жінки, – посміхнувся клієнт. “Тижня не минуло, а в нього вже інша. Ну і ловелас”, здивовано подумала Марина.
Те саме повторилося і на третій тиждень, і на четвертий. Той же клієнт, той самий букет, тільки жінки щоразу різні. Вп’яте Марина дивилася на клієнта вже з відвертою неприязню. Чомусь така поведінка дівчини викликала сміх у відвідувача. – Марино, а ви не хочете скласти мені компанію? – спитав він крізь сльо зи. – На побачення?! Бої теся, що самі не впораєтеся? – Бо юся! Поїхали, будь ласка. Цікавість Марини зашкалювала, тому попросивши подруг прикрити її, вона поїхала з Володимиром… Вони під’їхали до невеликого двоповерхового будинку, зайшли, у великій вітальні, поряд, у колі, сиділи люди похилого віку.
Одна з них звернулася до присутніх: – Друзі, для вітання нашої нової подруги, шановної Світлани Семенівни, слово надається нашому дорогому спонсору Володимиру Сергійовичу. – Дорогі друзі, ми раді, що наша праця йде вам на користь. Дорога Світлано Семенівно, щасливий вітати вас у нашому маленькому, але дружньому колективі, – сказав чоловік і вручивши старенькій букет, поцілував їй руку. “Господи, він спонсорує будинок для людей похилого віку, з букетами зустрічає стареньких, а я про нього так погано подумала”, подумала Марина, і фарба залила її обличчя. Минув рік, Володимир став спонсором Марини, але не у фінансовій сфері, а в галузі кохання та щастя.
