– Тобі дружина не годує, що їсти бігаєш до мене? – Запитала Ліда свого сина Бориса. – Вона намагається, але її куховарство їсти неможливо, – відповів син, уплітаючи мамин борщ… Тома, невістка Ліди, дуже хороша, ласкава та добра. Шкода, що до домоводництва не привчена. Свекруха намагалася навчити невістку, але та лагодила опір. – Мамо Лідо, ми самі з усім упораємося. Не турбуйтеся, будь ласка, – казала невістка. – Ну, дивись сама. Я тобі добра бажаю. Потім не приходь до мене nлакатися на нещасне життя. Через деякий час Тома прибігла до свекрухи вся в сльо зах.
– Мама Ліда. Мене Боря розлюбив. Що не приготую, їсти не хоче, додому приходити пізно, зі мною майже не розмовляє. Чому ви його таким виховали? – А може, це у тебе вихування кульгає? Готувати ти не вмієш і не хочеш навчитися. Чоловіку уваги не приділяєш, сама хочеш уваги. Сім’я-це не гра в одні ворота. Як ти ставишся до чоловіка, так і він ставитися до тебе. Довго вони ще говорили того дня. Домовилися, що невістка буде вчитися домоводству у свекрухи. Та ще й на роботу влаштується. Помалу Боря все рідше і рідше став приходити до матері.
А коли приходив, то хвалився, яка у нього дружина хазяйка. І готувати почала смачно, і в будинку чистота та порядок, і на роботі її цінують. – Вранці ми разом снідаємо, біжимо на роботу. Повертаємося, я їй допомагаю з приготуванням, вечеряємо, потім я мию посуд. А у вихідні разом проводимо генеральне прибирання… – Дякую вам, мамо Лідо, – казала Тома. – Якби не ви, сім’я в нас Бі розпалася. Я була такою дурепою. – Ти в мене завжди була розумниця, такою і залишилася. Якби була дурою, то ваш шлюб наспівно розпався б…
