– Ти заліз у кредит навіть не порадившись зі мною? – Галина рвала та метала. – Чому це я мав радитись з тобою? – спокійно спитав Антон. – Тому що ти заклав нашу квартиру! – Мою квартиру, Галочко, мою! Не забувай, що її купили до шлюбу! – А відберуть її у нас! – Нічого не заберуть. До тридцяти років я сам зумів побудувати свій бізнес. А зараз мені потрібні кошти на розвиток. Гроші повернуться. І нічого з квартирою не станеться. – Але ти міг би порадитися зі мною! – Ремонт, твоя машина – тут я згоден. Я радився з тобою. А мій бізнес, як його розвивати, вирішую тільки я. Я ж не раджу тобі якісь сукні чи косметику купувати. Ось і ти не лізь у мої справи.
– Ах не лізь?! Тоді я подаю на розлу чення! З поділом майна! – Якого майна? Все майно мною придбано до нашого весілля. Тільки твоя машина та кредит придбано у шлюбі. Ти хочеш взяти на себе половину виплат за кредитом? “Баба з воза, кобилу легше”, думав Антон, розлучившись із Галиною. Рік лише прожили разом, а вона вже дістала чоловіка своїм вічним невдоволенням. Чи бачите, вона хоче шикувати тут і зараз. Декілька років потерпіти не може…
Минуло три роки. Гроші, вкладені у бізнес, вже почали давати чималу віддачу. Справи в Антона пішли вгору. Антон із дружиною, Ніною, сиділи у кафе і весело розмовляли. Чоловік спиною відчув чийсь погляд. Обернувся, недалеко сиділа Галина і свердлила їх поглядом. «І що я в ній тоді знайшов? Пустушка, що хизується своєю красою. Чи то справа Ніна, спокійна, врівноважена, турботлива. З нею я успішний, як і раніше. Дивися, Галино, дивися. Я щасливий. Але не з тобою, а з Ніною!», – подумав Антон, відвернувшись від колишньої.
