Восьмого березня я прокинувся з чітким бажанням здивувати мою кохану дружину. Я підвівся рано, швидко одягнувся і попрямував на квітковий ринок. Було вирішено відмовитися від банального букета троянд чи тюльпанів та знайти щось оригінальніше. Оглянувши весь асортимент, я зупинився на мімозах. Мені дуже сподобалися ці неймовірні квіти. Я попросив продавця зібрати мені букет мімоз, але той був зайнятий іншим букетом, тож довелося зачекати.
Надворі було досить холодно, весна ще встигла вступити у свої права. Я зіщулився і глибше кутався в куртку. Від нудьги я розглядав оточуючих. Мій погляд привернув один літній чоловік, що теж чекав у черзі. Одяг на ньому був дуже старий, але при цьому чистий і акуратний. Погляд у старого світився від гордості. Мій букет уже був готовий, коли чоловік попросив продавчиню гарно запакувати йому одну троянду. Жінка за прилавком відповіла йому дуже грубо:
-Ми бомжам квіти не продаємо! Геть звідси! Я був вражений таким ставленням до людини, одразу скипів і наговорив жінці все, що думаю. Швидко взяв свій букет, жбурнув їй гроші і вручив букет із мімозами дідові. Від цієї сцени він розгубився і намагався відмовитися від квітів, але я був наполегливий. З крамниці ми вийшли разом. Дід крадькома витирав сльози, а потім у півголосу розповів мені свою історію з дружиною. Вони разом понад сорок років! Не можна судити з вигляду, ось Віктор Миколайович був дуже порядною людиною.
