Ольга Вікторівна сіла до електрички, яка прямувала до невеликого селища. У цьому селищі ще давно її чоловік купив дачу, називав її сімейним гніздечком. Сама Ольга та її родина були з інтелігентної родини. У них все було по поличках, все рівно, кожен освічений за вищим розрядом. Сама Ольга не любила їздити у громадському транспорті, але машина зламалася, а син, на день народження якого вона їхала, був уже на дачі. Ольга сиділа у витонченій сукні, у дорогих туфлях та сумочці під колір. Через свої чорні окуляри вона розглядала дівчину, що сиділа навпроти. Це було якесь дівчисько з фіолетовими кісками, рваними джинсами та майкою, на якій була зображена дурна картинка. Ольга навіть уявити не могла, щоб вона у своїй молодості могла дозволити щось таке. Це ж якась rаньба, так виглядати молодій дамі. Нарешті Ольга доїхала до селища.
Син зустрів її радісно, тут же запросив до хати. Вже було накрито великий стіл, така краса навколо, грає класична музика. І тут син повідомляє: – Мамо, сьогодні я хотів би познайомити тебе з однією дівчиною, моєю нареченою. Вона мала з тобою в електричці приїхати. -Ну що ж, я поки піду швидко в сукню переодягнуся. Коли Ольга Вікторівна вийшла до зали, то ледве дар мови не втратила. Тією самою нареченою виявилася дівчина з дурними фіолетовими кісками, яка сиділа навпроти неї. Ольга Вікторівна привіталася і весь вечір сиділа сама не своя, дуже рано пішла спати. Наступного дня вона почала сварку із сином, коли дівчина поїхала. – Ти ж розумієш, що вона тобі не рівня? Хто це взагалі така, як вона виглядає. Ганьба якась. Мені соромно за її вигляд.
-Мам, ти постійно звертаєш увагу тільки на зовнішність. Але я люблю людину за її внутрішні якості. Мені набри дло вдавати аристократичну сім’ю заради загального визнання, я хочу жити своїм життям, я хочу голосно сміятися, гуляти і не думати про те, що про мене подумають інші. Бо це моє життя. Два дні син не відповів на телефон. А потім нарешті подзвонив, але голос був не його, а тієї самої дівчини: -Ольго Вікторівно, ваш син трохи захворів, але все нормально. Я з ним поряд. Ольга одразу поїхала до сина. Він застудився, лежав із великою температурою. Але Ольга змогла побачити те, як дівчина з фіолетовим волоссям дбає про нього, варить бульйон, робить чай, переживає та доглядає. Тоді Ольга Вікторівна зрозуміла, що зовнішність далеко не головне у людині, якщо душа хороша.
