Бабуся Надя полола грядки. Поруч стояла її козочка, бабуся Надя любила з нею розмовляти. Тому що більше нема з ким. Чоловіка її не ста ло 5 років тому. Після nохорону єдина донька перестала приїжджати до села, тільки дзвінками відмахується. Сусідки далеко живуть, іноді вони бачаться з бабусею Надьою, але це кілька разів на тиждень. Решту часу вона одна. Так і розповідає своїй козочці історії з життя, а коза її слухає і ніби киває. Раптом помітила бабуся Надя якусь вродливу смагляву дівчину, яка стояла біля її воріт. Дівчина мала довге чорне волосся, родимку над пухкими губами. -Вибачте, а Микита тут живе? – Запитала дівчина.
-Ні. Який ще Микита? У нас ніколи таких не було. -Ну як не було? Ось адреса, – дівчина стала по буквах читати адресу бабусі Наді. Але тут хмари згустіли, зрозуміло, що зараз піде сильний дощ. Бабуся Надя засунула дівчині тазик із чистою білизною, сказала бігти додому. А сама вона заганяла свою козочку. Коли бабуся Надя прибігла до хати, то вже була мокра. Було зрозуміло, що за такої погоди вона не випустить дівчину на вулицю, почали знайомитися. Дівчину звали Лаурою, вона приїхала з міста.
Лаура розповіла, як вона познайомилася з Микитою. Він так гарно її доглядав. Лише сказав, що він не місцевий. Дав цю адресу, але, як зараз з’ясовується, адресу він просто придумав, щоб якось відв’язатися від Лаури. Бабуся Надя зігріла чай, дістала малинове варення, сіла поряд із Лаурою і почала розповідати. Коли вона сама була 20-річною дівчиною, то познайомилась із одним трактористом. Він їй золоті гори пообіцяв, аби вона погодилася з ним на танці піти. І потім також обдурив. На прощання бабуся Надя шепнула Лаурі на вушко, що життя довге, вона ще встигне знайти своє кохання.
