Якось я сидів на лавці і розмірковував про своє важке життя. Як я житиму далі? З роботи звільнили, з дружиною великі проблеми – навіть з дому мене виганяє і поrрожує, що з дітьми я ніколи не спілкуватимуся… З усього цього стану мене витягла незнайома жінка, яка сіла поряд зі мною на лаву. Через кілька секунд вона попросила трохи грошей на хліб і показала пальцем на своїх дітей, які бігали на дитячому майданчику – у старому одязі та з брудними обличчями. -У мене тільки сотня, останнє, що залишилося. Але я вам віддам! “Їй точно потрібніше: хоч дітей зможе нагодувати” – подумав я.
Жінка дуже здивувалася, і спробувала повернути мені купюру. -Візьміть будь ласка. Я бачу, що у вас якісь проблеми. А ви мені свої останні гроші віддаєте. Я не можу їх прийняти. Вона встала, покликала до себе дітей, і, коли збиралася йти, сказала мені: -Скоро ваші проблеми вирішуться, і ви будете щасливі, як і раніше. З того дня минув місяць. Якось увечері пролунав дзвінок від дружини. Вона казала, що погарячкувала, і стала вмовляти мене повернутися назад. Наступного ранку написав старий друг, який підшукав для мене чудовий варіант для роботи.
А він директор адвокатської фірми: дрібну роботу точно не запропонує! І справді: моє життя змінилося в одну мить. Якось я гуляв з дітьми в тому парку, де зустрів незнайому мені жінку. Коли я наближався до лавки, де вона просила грошей, я затамував подих: мені здалося, що вона знову сиділа на ній. Я прискорив крок, але в якийсь момент питання мого сина відволікло мене, а коли я підняв голову – то лава була вже порожньою. Зараз я не впевнений, чи була та жінка насправді, чи то був сон. Це вже не важливо: адже я справді щасливий, як і раніше!