Я познайомилася з Миколою під час навчання в університеті, і ми одразу покохали одне одного. Ми були нерозлучні, і після закінчення навчання одружилися та почали працювати в одній компанії. Через рік у нас народилася дочка, а ще через три роки – син. Протягом 15 років наше сімейне життя було щасливим та мирним. Ми добре ладнали і ставилися один до одного з розумінням. Але одного разу Микола прийшов додому і сказав, що він утомився від усього і більше не любить мене.
Він зібрав свої речі та пішов. Я була спустошена і не знала, як рухатись далі. Микола дзвонив дітям щотижня, але зі мною не розмовляв. Я намагалася розпочати нові стосунки, але це було важко. Через чотири роки Микола повернувся з-за кордону, і ми зіткнулися біля нашого під’їзду. Ми почали розмовляти та спілкуватися, і я зрозуміла, що він намагався відновити зі мною зв’язок.
Спочатку він відвідував лише наших дітей, але згодом ми знову стали бачитися. Це було нелегко, але ми розібралися з нашими проблемами та помирилися. Микола завжди був для мене єдиним, і я вибачила його. Наша сім’я з’єдналася, і ми знову були щасливі. Я зрозуміла, що життя коротке, і ми не повинні боятися дати коханню ще один шанс. Повернення мого чоловіка було несподіваним, але це було найкраще, що колись траплялося зі мною.
