Бабуся вирішила віддати свою квартиру онукові. Однак це не було простим подарунком, тому що онук купив квартиру бабусі в кредит. Угода полягала у тому, що онук погасить вартість майна протягом десяти років щомісячними платежами. Бабуся переписала квартиру онукові відразу після першого внеску, про всяк випадок. Онук узяв на себе цю відповідальність, хоча угода була усною. У нього було почуття обов’язку щодо повернення кредиту. Бабуся розпоряджалася грошима, які їй давав онук, на власний розсуд: або збирала їх, або допомагала іншим родичам. Онук ніколи не питав, куди поділися гроші. Незабаром бабусі не ста ло.
Онукові було дуже важко це перенести, але він намагався не впадати у відчай, продовжував працювати і виплачувати кредит за квартиру. Однак тут з’явилася мати хлопця, яка ніколи про свою маму не дбала і дзвонила синові лише з особливих випадків. Виявилося, вона думала, що борг, що залишився, перейшов до неї у спадок. Вона почала вимагати оплату у сина, стверджуючи, що він живе в цьому будинку і зобов’язаний платити їй за це, і в цілому жінка поводилася як колектор, дзвонячи вночі або рано вранці. Коли син відмовився їй щось платити, мати почала розповсюджувати брехню про те, мовляв, той обду рив рідну матір і зайняв квартиру, що їй належить.
Після мами бідному почали дзвонити й інші родичі, вказуючи на те, наскільки некрасиво та егоїстично він вчинив зі своєю мамою. Коли кредит було погашено, хлопець вирішив переїхати в інше місто, бо втомився постійно вою вати з матір’ю. Квартиру він виставив на продаж, віддав частину матері, хоча вся квартира належала йому змінив номер телефону та поїхав у невідомому матері напрямку. Загалом, на квартиру та бабусю було витрачено багато грошей, часу та сил. Незважаючи на це, мати та деякі родичі звинувачували хлопця у безпринципності та меркантильності. Саме на цьому ґрунті мати та син остаточно втратили один одного.
