Лариса йшла додому з роботи, розмірковуючи, щоб приготувати на вечерю. Вона була не в настрої їсти суп, який приготувала напередодні увечері. Поки вона йшла, почали падати великі сніжинки, і невдовзі пішов сильний дощ упереміш зі снігом. Незважаючи на погоду, Лариса насолоджувалася прогулянкою, зануреною у свої думки про своє життя. Лариса була заміжня за своїм коханим чоловіком протягом останніх чотирнадцяти років, але вона не відчувала радості у своєму житті, а любов до чоловіка, здавалося, випарувалася.
Вона знаходила його дратівливим і постійно злилася на нього. Вона навіть думала про розлу чення, але ще не говорила з ним про це. Якось Віктор не прийшов додому з роботи, і коли Лариса спробувала додзвонитися до нього, ніхто не відповів. За кілька хвилин зателефонував колега чоловіка та сказала, що Віктор втратив свідомість на роботі та по мер до приїзду швидкої допомоги.
Лариса була спустошена своєю втра тою, і порожнеча у квартирі приголомшувала її . Вона зрозуміла, наскільки сильно сприймала свого чоловіка як щось зрозуміле і як сильно сумувала за ним тепер. Вона шкодувала про свою неприязнь до нього і шкодувала, що не може повернути час назад. Зрештою, Лариса на власному гіркому досвіді переконалася, що життя коротке і що важливо берегти людей, яких ми любимо, поки вони ще з нами.
