Тамара Іванівна, як завжди, лежала одягнена на вже заправленому ліжку, вслухаючись у гучну тишу квартири. Вона знала, що невістка повернеться з нічної зміни, і чомусь було дивно, що таких змін було так багато. Тамара Іванівна гадала, чи працює її невістка одна чи хтось може інколи замінювати її на роботі. Здавалося, її сина такий графік не дивував; чи він звик до нього, чи його це влаштовувало – хто знає! Якось Тамарі Іванівні довелося піти з дому на цілий день, і повернулася вона лише ввечері, коли син мав бути вдома. Вдома їй загалом було некомфортно. З квартири її ніхто не виганяв, але вона знала, що ввечері невістка Світлана скаржиться, що не може заснути вдень через постійні переміщення Тамари Іванівни.
Світлана спала міцно, а Тамара Іванівна була трохи незграбною, упускала ключі чи книги. Незважаючи на скарги, Тамара Іванівна намагалася приносити користь, роблячи якусь домашню роботу, але Світлана не цінувала цього. Незадовго до цього Світлана вмовила свекруху переїхати до їхньої квартири, щоб у її будинку жив онук, Борис, пообіцявши їй окрему кімнату та відсутність обов’язків із прибирання та приготування їжі. Тамара Іванівна спочатку чинила опір, але, коли син дорікнув їй за таку поведінку, погодилася. Тамара Іванівна залишила в колишній квартирі більшу частину своїх речей, взявши лише найнеобхідніше.
Частину свого одягу вона віддала людям, оскільки виділена їй кімната була меншою, ніж її колишнє житло. Тамара Іванівна також почала віддавати гроші зі своєї пенсії на комунальні послуги та харчування, щоб не сидіти на шиї сина та невістки. Поки Світлана вдень була на роботі, Тамара Іванівна насолоджувалася спокоєм у квартирі. Але жінка сумувала за своїм колишнім будинком і хотіла повернутися. Вона знала, що має право жити так, як жила раніше, та вирішила переїхати назад у власну квартиру. Вона зібрала свої речі та сіла в таксі. Тамара Іванівна була щаслива повернутися до свого власного простору, в оточення своїх речей. Вона навіть спекла млинці онуку та заварила чай для себе коханої.
Вона вирішила поспати на дивані у прохідній кімнаті, відчуваючи задоволення від того, що зробила. Тим часом Борис повернувся додому і з подивом виявив, що бабуся повернулася до своєї старої квартири. Він розігрів приготовані нею млинці та налив їй чашку чаю. Він розумів, що батьки вчинили з нею погано, і не міг дивитися їй у очі. Тамара Іванівна була всім задоволена, лежала на дивані зі світлим, усміхненим обличчям. До того моменту її здоров’я вже максимально погіршилося, але вона була щаслива, що нарешті набралася сміливості і повернулася до свого куточку. Сусіди потім казали, що старенька залишила цей світ щасливою, заснувши солодким сном востаннє у власному будинку.
