Якось моя сусідка Галина прийшла до мене поскаржитися на поведінку своєї дочки Каті. Катя, якій 18 років і вона інвалід, два дні тому отримала пенсію, але відмовилася віддати її матері. Вона заявила, що відтепер це її гроші і що вона має право самостійно розпоряджатися своїми коштами. Галина використала пенсійні гроші для утримання сім’ї, але тепер, коли Катя захотіла залишити їх собі, Галина була розгублена.
Каті поставили діаrноз “інва лідність” у віці двох років, і Галина докладала всіх зусиль, щоб забезпечити дочці найкраще медичне обслуговування, а потім і освіту. Але тепер, коли Катя стала дорослою, вона хотіла отримувати пенсію на власну банківську картку. Проте Галина вважала, що коли Катя, як і раніше, живе з ними і користується всім, що є в будинку, то такого розкладу бути не може.
Галина не знала, що робити, адже вигнати доньку вона не могла, але й пенсійні гроші були потрібні, щоб утримувати навіть її. Я поспівчувала Галині і запропонувала їй поговорити з Катею. Я порадила їй пояснити дочці, що їм, як і раніше, потрібні пенсійні гроші на різні потреби, і що Катя повинна робити свій внесок у сімейний бюджет, поки вона живе з ними.
Галина не була впевнена, чи може вона законно забрати пенсію Каті, але я запевнила, що поки Катя живе з ними, вона має повне право просити дочку про допомогу в утриманні сім’ї. Зрештою, Галина вирішила поговорити з Катею та пояснити їй ситуацію. Вона сподівалася, що дочка зрозуміє її та погодиться брати участь у витратах по дому.
