Ніна Григорівна переїхала з села до міста, щоб бути поруч із дочкою після сме рті свого чоловіка. Її дочка, Наталя, турбувалася про самотність матері та вмовила її переїхати до неї. Дівчина сама була у розлу ченні, але самотність матері хвилювала її більше. Спочатку Наталя намагалася виводити матір на прогулянку щовихідних, але робота стала більш відповідальною, і прогулянки стали рідкішими.
Якось Ніна виявила бажання завести друга в місті, і Наталя порадила їй поговорити з жінкою, яку вона щодня бачила, вона годувала птахів, сидячи на лавці в парку. Тієї жінкою виявилася Алла Вікторівна, вдова, яка теж переїхала до міста до сина . Ніна та Алла Вікторівна потоваришували та стали разом відвідувати культурні та розважальні заходи. Ніна стала щасливішою, а її дочка помітила, що вона виглядає навіть молодшою, і її очі блищать.
Якось Алла запропонувала познайомити Наталю зі своїм сином Олександром, який теж був самотній і розлу чений. Наталя засумнівалася, проте Алла розповіла, що у них з її онуком є багато спільного. Наталя вирішила спробувати, адже нічого поганого вийти не могло. Після однієї вечірньої посиденьки, на якій Алла поділилася фотографіями своєї родини, розповіла милі та повчальні історії з життя, тоді Наталя зрозуміла, що хоче нових стосунків і готова навчитися знову любити себе.
Наталя обійняла Аллу і сказала: – Якби ви були моєю свекрухою, я б ніколи від вас не відмовилася навіть після розлу чення. – З цими словами дівчина розсміялася, відчувши себе трохи ніяково. – Я мрію про таку свекруху, як ви. Мені з цим, нажаль, у житті не щастило. Слова Наталії стали дзвіночком, що вона змінила свою думку та відкрита для нових можливостей. Саме це рішення і стало початком чудових стосунків Наталії та Олександра. У всьому найскладніше і найголовніше – перший крок.
