Олена, молода і дбайлива мати, перебувала у лікарні після того, як народила свого сина. Вони розміщувалися в загальній палаті, де мами могли ділитися своїми радощами та занепокоєннями. Проте, в одну з ночей, Олена прокинулася від гучного і невтомного плачу в палаті. Вона відчула якусь дивність і помітила, що сусідка по палаті, молода жінка, зникла. Олена глянула на немовля, що лежить поряд з нею, і зрозуміла, що це саме його голос пронизує нічне повітря.
Серце Олени забилося сильніше від співчуття та турботи про малюка, якого залишила його рідна мати. Вона вирішила з’ясувати причину зникнення сусідки, а також подбати про дитину. Наступного ранку Олена дізналася від медсестри, що сусідка написала відмову від дитини та втекла з лікарні . Серце Олени стислося від горя та співчуття до цього беззахисного малюка. Вона не могла уявити, як хтось міг залишити свою найріднішу людину напризволяще.
У той же час Олена зрозуміла, що сама вона до глибини душі закохана у свого сина і не може уявити своє життя без нього. Саме тоді ідея усиновлення немовля різко оселилася в її серці. Вона вирішила взяти на себе відповідальність і дати цій дитині любов і турботу, на які вона заслуговувала. Олена звернулася до соціальних служб і висловила свою готовність усиновити малюка. Процес почався, і Олена зробила все можливе, щоб переконати офіційних осіб, що вона є найкращою кандидаткою для цієї доброї справи. Через деякий час Олена була схвалена як усиновлювач.
Вона привела свого другого сина додому і назвала його Максимом, бажаючи дати йому нову родину та безмежне кохання. Попереду були труднощі та проблеми, але Олена була рішучою та відданою своїм дітям. Вона зробила все можливе, щоб вони росли щасливими та оточеними коханням. Роки йшли, Максим виріс здоровим, впевненим та успішним хлопцем. Олена з гордістю спостерігала, як він процвітає та розвивається. Він знав, що був усиновлений, але також усім серцем усвідомлював, що був коханою та бажаною дитиною.