Минулого літа, замість того, щоб поїхати у відпустку на море, я вирішила відпочити на дачі. Я успадкувала її від бабусі і дбаю про будинок одна, тому що у мене немає батьків. Я привезла туди свого найкращого друга Рюка – німецьку вівчарку. Він був у захваті від того, що знаходився поза домом, бо міг бігати подвір’ям і розважатися на втіху. У мене є сусіди, у яких теж є домашня тварина – милий білий кролик на прізвисько Фабіан.
Для нього не шкодують коштів, забезпечуючи його найкращим, включаючи спеціальний раціон, просторий вольєр для вигулу, іграшки і навіть повідець. Рюк часто спостерігав, як Фабіан грає у своєму вольєрі, але ніколи не переступав через наш низький паркан. Сусіди навіть дозволяли йому бігати по їхньому подвір’ю, коли Фабіан був під замком, та й їхнім дітям подобалося грати з Рюком.
Одного разу за чаєм я побачила приголомшливе видовище – прибіг Рюк, весь брудний і запорошений, несучи Фабіана в пащі. Я злякалася і віднесла Фабіана у ванну, помила його і посадила назад у вольєр. Я так хвилювалася, що навіть не перевірила, чи живий кролик чи ні. Пізніше до мене підійшла моя сусідка Ганна, яка виглядала зляканою. Вона розповіла мені, що Фабіан помер напередодні і його поховали з усіма почестями.
Але сьогодні вона побачила його живим і здоровим у своєму вольєрі, що сидить і поїдає моркву. Ми обидва були вражені та розгублені. Що ж виявилося у результаті? Фабіан десь бігав, а Рюк приніс звідкись у пащі іграшкового кролика, дуже схожого на Фабіана. Ми обидві зазнали полегшення, і я не могла не сміятися з абсурдності ситуації.
