З того дня, як ми з Петром одружилися, жили орендованому житлі. За 5 років ми тричі переїжджали. Завжди складно знайти якісне житло для довгострокової оренди, та й витрати на нього неабиякі. Хоча ми збираємо гроші на власне житло, справа просувається повільно. Єдиний варіант прискорити процес – прийняти допомогу від моїх родичів, але Петро наполегливо відмовляється. Минулої неділі, на дні народження свекрухи, тема житла виникла знову.
Вони запропонували зняти свої заощадження та продати гараж, щоб сплатити перший внесок. Проте Петро різко залишив “стіл переговорів”, наполягаючи у тому, що ми впораємося самотужки. І як, цікаво, ми впораємося? Ми вже 5 років кочуємо з однієї квартири в іншу без жодних перспектив на покращення становища. У результаті Петро остаточно відмовився від допомоги своїх батьків у вирішенні житлової проблеми та навіть від кредиту.
Незважаючи на скромну пенсію, вони запропонували грошовий подарунок, від якого Петро теж відмовився. Мої свекри ведуть економний спосіб життя і рідко балують себе. Петро не може змиритися з тим, щоб взяти у старих гроші, зароблені непосильною працею, і я його розумію. Але сестра Петра, Леся, постійно приймає від них фінансову допомогу: купила за допомогою своїх батьків будинок і машину.
Мене часто цікавить питання: чому Петро, на відміну від Лесі, відмовляється приймати їхню щедрість? Чоловік наполягає на тому, що як син, він повинен сам пропонувати допомогу, а не отримувати її. Коли ми виїжджали того вечора, свекруха навантажила руки Лесі продуктами, а Петро наполягав, щоб ми нічого не брали. Його відмова від будь-якої допомоги, незважаючи на наполегливі пропозиції, мені здається незрозумілою.
