Настя завжди була уважною до деталей. Вона зауважувала маленькі речі, які інші люди пропускали. І ось щодня, коли Настя знімала білизну з балкона, вона помічала, що деякі речі пропадають. Спочатку зникла футболка, потім шорти, а потім спідниця. Їй стало цікаво, куди міг зникнути одяг. Якось, гуляючи районом, Настя побачила маленьку-дівчинку, яка носила блузку, напрочуд схожу на ту, яка була у її дочки.
“Такого не може бути”, – подумала Настя. “Мамо, це Олена. Моя однокласниця”, – сказала у цей момент донька Насті, Ліза. “Привіт, Олено”, – привітала її Настя. “Дуже мила блузка у тебе. Звідки у тебе така?” Олена почервоніла і глянула на Лізу. “Це Ліза подарувала мені. Сказала, що вона їй вже мала.” Настя була здивована, але водночас зворушена добротою своєї дочки.
“Мамо, Олена з малозабезпеченої сім’ї, – пояснила Ліза пізніше вдома. – Я знаю, що у них немає грошей на новий одяг, тому я вирішила поділитися своїм.” Настя посміхнулася і погладила дочку по голові. “Ти така добра, Ліза. Але ти мала мені розповісти про це, а не просто віддавати речі.”
“Пробач, мамо, я думала, ти не дозволиш”, – сказала Ліза. “Я пишаюся тобою, – відповіла Настя. – Але наступного разу давай обговорювати це разом.” З того дня Настя стала частіше звертати увагу на потреби інших і завдяки своїй дочці навчилася виявляти більше доброти і турботи про ближніх.