Черговий робочий день у клініці розпочався як завжди. Я, лікар-терапевт, була готова зустрічати пацієнтів і допомагати їм з їхніми турботами та недугами. Однак я була не готова до того, що трапилося того ранку. Прийшов пацієнт із скаргами на постійну втому. Він сів навпроти мене, і я відразу відчула пронизливий неприємний запах. Моє горло защеміло, і я майже втратила мову.
Намагаючись зберегти професіоналізм, я продовжила консультацію, намагаючись дихати поверхово. Але мені важко було зосередитися на словах пацієнта. Після того як він пішов, я вирішила обговорити цю проблему з колегами. – Василіса, ти не уявляєш, який жах я щойно пережила! – Сказала я, входячи в кімнату відпочинку. – Що трапилося? – Запитала вона, помітивши моє занепокоєння.
Я розповіла їй про інцидент і вона здивовано підняла брови. — Мені здається, ми маємо щось зробити з цим, — сказала вона. Після довгих обговорень та консультацій з адміністрацією ми вирішили розмістити оголошення у приймальні: “Шановні пацієнти! Ми просимо вас дотримуватись особистої гігієни перед візитом до лікаря. Це не тільки питання поваги до інших людей, а й вашого здоров’я. Дякую за розуміння!”
Наступного дня я зустріла того самого пацієнта в коридорі. Він зніяковіло посміхнувся і сказав: -Прошу вибачення за останній раз. Я зрозумів свою помилку. Сьогодні я прийняв душ. Я посміхнулася у відповідь і подякувала йому за розуміння. Цей момент нагадав мені про важливість відкритого спілкування та взаємоповаги у будь-якій професії.
