Те, як люди похилого віку обожнюють своїх онуків, знають всі. Більш того, ми за них життя віддати готові, адже онуки – найбільше і дорогоцінне, що тільки є в нашому житті. І я так думаю, і дружина.Коли в родині з’явилися власні діти в третьому поколінні, ми і самі немов жити вперше почали. Нам було по 45 років, коли старша дочка запросила нас на виписку.Дружина немов згадала свої материнські роки, готова була з рук дівчину не спускати. Ми смикали дочку: нехай привозить, нехай залишає, нехай все, що завгодно … І повелося так, що майже всі вихідні і свята, а потім і канікули, внучка була з нами.Друга внучка прописалася у нас слідом.
Я працював в гарячому цеху, на пенсію ми виходимо рано. Але я не поспішав осідати вдома, навіщо? У мене повно сил, я продовжував працювати. Та ще пенсія капає, теж приємно, хіба ні?Остаточно я розлучився з роботою, коли дочка завагітніла третьою дитиною.Ми відзначили з колегами – і ось я повернувся додому.Дружина продовжувала ходити на роботу, правда, вже на легку, доба через три.У дочки народилися близнюки, хлопчаки. Я зітхнув радісно: не пропаде прізвище.Старша вже рідко залишалася у нас, пропадала на навчанні. А молодші за віком були близькі: дочка приводила їх всіх оптом.
А ми, чесно скажу, втомилися.Дочка вже подорослішала, організувала собі життя, та й діти могли один одного займати прекрасно. Але вона не скорочувала свої візити, а навпаки, вважала нас цілодобовим дитячим садом, в будь-який час приводила, коли хотіла – забирала. А ми раптом зрозуміли: ні до лікаря записатися не виходить, ні з’їздити в музей на вихідних, про риболовлю я взагалі кілька років не згадував … Стривайте, так. Коли перша внучка народилася!
Ми навіть до сусідки в гості сходити не могли, до себе кого-небудь покликати. І ось нерви не витримали. Ми якось побачили:
дочка знову веде до нас дітвору. Сама святкове, значить, не з нами посидить, а упорхнет особисте життя налагоджувати. Перезирнулися – і замкнули двері на всі замки, вирішили: чи не відкриємо. Нас немає вдома.
І швиденько відключили звук на мобільних.Стукали вони довго, але ми трималися. Потім дзвонили, але ми не відкрили.Передзвонили потім самі, мовляв, ну що ж ти доню, що не попередила …Сподіваємося, засвоїть урок.
