Іра, я їду на півроку за кордон, мені хорошу роботу запропонували в Італії, візьмеш Сашеньку до себе? – Роби, що хочеш, але щоб хлопці не було тут через три дні.- Іра, я їду на півроку за кордон, мені хорошу роботу запропонували в Італії, візьмеш Сашеньку до себе? – запитала мене сестра.- Катя, я б з радістю, але ти ж знаєш, ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. Куди нам ще одну дитину брати? – обурилася я.Мене дратувало легковажність моєї сестри. Все життя Ірина жила тільки для себе. Ось і зараз, вона зібралася їхати за кордон, і їй без різниці, що буде з її сином.
Мені здається Катерина навіть батька своєї дитини назвати не зможе. В крайньому випадку, ми про нього ніколи не чули. Просто, в один момент, Катя сказала, що вагітна, і хоче народити малюка, не подумавши, як вона буде ростити дитину одна.
– Іра, я ж не кажу тобі годувати Сашу за свої гроші. Щомісяця я буду перераховувати тобі певну суму грошей, цих коштів вистачить на утримання мого сина, ще й вам залишиться, – сказала Катя.- Я не знаю, мені потрібно поговорити з чоловіком, і донькою, сама я не можу приймати такі рішення, – промовила я.- Добре, завтра подзвоню тобі. Просто, не хочеться віддавати сина до притулку, – сказала Катя, і пішла.Увечері, y мене був важкий розмову з чоловіком. Ігор не дуже зрадів ідеї Каті. Але після того як я сказала, що Катя буде надсилати нам гроші, чоловік скриплячи душею погодився. Незабаром Катя завезла нам Сашу, і поїхала.
Моя дочка, Ліза, була проти того, щоб брат жив з нею в одній кімнаті, і влаштувала нам скандал. Я цілий вечір умовляла дочку, щоб вона краще зверталася з братом, мені довелося пообіцяти Лізі нову ляльку за те, що вона розділить свою кімнату з Сашком.Перші два місяці Катя справно перераховувала нам гроші, a після, пропала. Вона навіть перестала нам дзвонити. Ігор став обурюватися з приводу того, що йому доводиться годувати Сашу. У якийсь момент мене це вивело з себе, і я поскандалила з чоловіком.- Знаєш що! Зрештою, Саша мій рідний племінник, я теж заробляю гроші, і зайва тарілка супу y мене завжди знайдеться для дитини! Щоб я більше не чула докорів в сторону хлопчика! – крикнула я на чоловіка.
– Роби як знаєш! – сказав Ігор, і пішов в кімнату.Через десять місяців я отримала лист від сестри, в якому вона повідомляла, що вийшла заміж і додому більше не повернеться.- Тітка Іра, мама скоро приїде? – запитав мене Сашенька. – Я так сумую за нею, – заскиглив малюк.Я подивилася в очі дитини, і не змогла сказати йому правду. Серце моє стиснулося від болю. «Що ж тепер буде з Сашею, адже чоловік не дозволить залишити дитину тут» – думала я. Як я і передбачала, Ігор був категорично проти мого племінника.- Це вже занадто! Роби, що хочеш, але щоб хлопці не було тут через три дні. Це моя квартира, і я не дозволю робити з неї притулок! – кричав Ігор.
– Мама, ти нас взагалі не любиш? Чому я повинна тіснитися з Сашею? Це моя кімната! – крикнула Ліза, і тупнула ногою.
Я перевела погляд на Сашу. Бідний малюк забився в куточок кімнати, і тихо плакав. Я заспокоїла Сашу, одягла його, і повела гуляти в парк.- Тітка Іра, чому мене ніхто не любить? – запитав хлопчик.- Що ти, малюк, я люблю тебе, і мама тебе любить, просто вона y нас не серйозна, – промовила я і обняла малюка.- Сашенька, я влаштую тебе жити в добре місце, там багато діток, тобі буде весело з ними. А кожні вихідні я буду приходити до тебе в гості, і приносити різні солодощі, – сказала я.- Добре я згоден. А моя мама скоро приїде?
– Надіюсь що скоро!Через тиждень я віддала Сашу до притулку, розуміючи, що дитині там буде краще, ніж в моєму домі. Як і обіцяла, кожні вихідні я відвідувала хлопчика, іноді, на свята, забирала Сашу додому.Минуло кілька років. Дочка моя виросла, вийшла заміж і поїхала до чоловіка, в інше місто. Я стала помічати, що здоров’я моє сильно погіршився. Іноді y мене не було сил піднятися вранці з ліжка.Пройшовши обстеження, я дізналася, що хвора на онкологію.
– Ви не хвилюйтеся, дорога! Медицина зараз y нас на вищому рівні, у вас рання стадія захворювання, тому, є великі шанси на одужання, – сказав мені лікар.- І як довго триватиме моє лікування? – запитала я у лікаря.- Цього я не можу вам сказати. Перш за все, ми проведемо операцію, a далі, буде видно за обставинами, – пояснив мені чоловік.
Вдома я все розповіла чоловікові. Мені хотілося якоїсь підтримки від нього, але Ігорю було абсолютно байдуже, що зі мною відбувається.
– Ти хоч прийдеш відвідати мене в лікарні? – запитала я чоловіка.- Не знаю, якщо буде час. Навіщо я тобі там? Ти будеш під наглядом лікарів, a значить, в надійних руках, – сказав Ігор, не відриваючись від екрану телевізора.Я вирішила зателефонувати доньці, поділитися з нею своїм горем.- Ліза, донечко, у мене знайшли онкологію. Через кілька днів будуть оперувати, – сказала я дочки, зі сльозами на очах.- Добре, мам, видужуй! Ти вибач, я зараз дуже зайнята. Потім подзвоню тобі, – сказала Ліза, і кинула трубку.
У лікарні я провела два місяці, після операції, і курсу хіміотерапії, я пішла на поправку. За цей час ніхто з моїх близьких не відвідав мене ні разу. Мене почали готувати до виписки, і я вирішила зателефонувати чоловіку, попросити забрати мене з лікарні. Я дзвонила два дні поспіль, але трубку ніхто не брав. Вдома я знайшла записку, яка лежала на столі: «Іра, я пішов до іншої. Мене не шукай, я не повернуся. Ігор ». Я сіла на кухні, і тихенько заплакала. Мені було прикро, що найближчі мені люди кинули мене в найважчий момент.
Через пару днів пролунав дзвінок у двері. Я зраділа, думаючи, що це Ліза приїхала. Відкривши двері, я побачила Сашеньку.- Тітка Іра! Слава Богу, з тобою все нормально! – вимовив мій племінник, і обійняв мене.- Сашенька, синку, проходь. Ти вибач, я була в лікарні, і забула попередити тебе. Як твої справи? Як навчання? – запитала я хлопця.
– У мене все чудово. Вчуся майже на відмінно, скоро стану програмістом. Що з тобою трапилося? Чому ти була в лікарні? – запитав Сашка.- Уже все нормально, – посміхнулася я. – Саша, переїдеш до мене? Хоч ти не кидай мене, – заплакала я.
– А як же дядько Ігор? Він не проти?- Немає більше дядька Ігоря, і ніколи не буде. Кинув він мене, і Ліза теж, – сказала я.
– Тітка Іра, не плач, тобі напевно не можна нервувати, подивися, яка ти бліда. Звичайно, я переїду до тебе, одну не залишу, не хвилюйся! – сказав Саша, і обійняв мене.Через кілька днів я забрала Сашу до себе. Я не розуміла одного: як хлопчик, який виріс у дитбудинку, став доброю і чуйною людиною. А моя дочка, в яку я всю душу вклала, стала черствим і байдужим людиною.Ми прекрасно жили з Сашком. Хлопець закінчив навчання, і влаштувався на високооплачувану роботу. Саша допомагав мені y всьому, і кожен рік купував мені путівку в санаторій.Я була вдячна своїй сестрі Катерині за те, що подарувала мені свого сина. Колись я думала, що Сашенька мені буде тягарем, a вийшло навпаки: він став моїм спасінням від самотності і туги.
