Лена тільки наблизилася до холодильника, як почула незадоволений голос чоловіка з-за спини: “Ти щось туди клала, щоб брати? Не пам’ятаю! За останні чотири роки від тебе туди нічого не потрапляло. Їж на що заробила, а туди не лізь ! ”Ось уже чотири роки як я стала мамою. Природно, що материнство – найпрекрасніше, що трапилося зі мною. Я дуже люблю свого синочка і намагаюся віддавати йому всю свою любов і турботу. Звичайно, як і всі діти його віку, він має періодично недуги. Навіть не знаю, в кого він такий слабенький! Начебто і з харчуванням все нормально, і вітаміни постійно даю, а ми завжди на дому видужуємо! Всі ці негаразди зі здоров’ям даються мені нелегко. Ми буквально постійно вдома! Тільки одужали від чогось одного – маємо щось нове!
У зв’язку з цим мені довелося звільнитися з роботи після закінчення декрету. Як я можу ходити на роботу, якщо малюк хворий? Хто з ним по фахівцях їздити буде? Хто буде доглядати і вчасно сиропи давати?Спочатку мій чоловік поставився до цього абсолютно спокійно. Так і жили – чоловік працював, я сиділа вдома. Але останнім часом справи пішли не дуже добре. У чоловіка почалися неприємності на роботі, зарплату затримують. Природно, що чоловік постійно не в настрої і засмучений. Я його прекрасно розумію, але навіщо робити винною мене?
Справа в тому, що мій чоловік почав дорікати мене в тому, що я не працюю! Уявляєте? Наче я сиджу вдома з власної примхи! Я що, не хочу працювати? Так склалися обставини, і він це прекрасно знає! Так ні ж, він говорить, що мені зручно використовувати ситуацію і ледарювати! Як так можна говорити власній дружині ?!Грошей не вистачає, а стільки треба платити за все! І за комунальні платежі, і на їжу, ще й дитина знову захворів! Ну, слово за слово – і почалася сцена! Я сказала, що треба більше заробляти, чоловік аж підскочив. Сказав, що я сиджу на всьому готовому, і що він втомився тягнути нас сам! Ви уявіть тільки! Яка нахабність – «сиджу на всьому готовому»! Що це означає? Хіба він не повинен відповідати за свою сім’ю, як чоловік?
Скажете – потерпи! Але ж як терпіти, якщо людина щоразу, як я підходжу до холодильника, запитує, що саме я туди поклала, щоб взяти? Раніше він таким не був, а зараз ось прямо край. Часто плачу, але розумію, що на роботу вийти не можу. А він ходить по квартирі і тицяє пальцями в усі, що він колись придбав. У нього єдине питання: а що я за роки шлюбу в будинок принесла?
