Якби хтось розповів мені цю історію, я б не повірив, але я сам став її головним героєм.Одного разу я повертався з рідного дому і помітив на вокзалі заплакану дівчину. На вигляд дитині було близько 6 років. Вона була немита, в брудному одязі, що вказувало на те, що вона була тут не перший день. Вона сказала мені, що дуже хоче поїсти і знайти свою маму. Я попросив її розповісти мені, що сталося.
Альбіна приходила на вокзал кожен день. Тато і мама розлучилися. Батько взяв свою дочку до себе на тиждень, але незабаром вигнав. У дівчинки був квиток на зворотний шлях, але, звичайно, ніхто не пустив би її в поїзд одну. Глава сім’ї спить, не прокидаючись, дитина цілий день бродить по місту без нагляду. Дівчинка вкрала квиток у батька і вирішила сама поїхати до матері, але кондуктор її прогнав.У мені вирувало безліч емоцій. Я відчув гнів по відношенню до обох батьків. До батька за те, що маленька дитина голодна і беззахисна, а до матері – за те, що віддала доньку п’янчузі колишньому чоловіку. Що, якби Альбіна заговорила не зі мною, а з якоюсь поганою людиною?
Я пішов з дівчинкою в поліцію, щоб потім не було нарікань. Я запізнився на свій потяг, тому вирішив допомогти в пошуках потенційних батьків.
Її батько весь цей час не відповідав на дзвінки, але мати дівчинки була на вокзалі буквально через півгодини. Вона плакала і обіймала свою доньку, дякувала мені за допомогу і обіцяла поліції більше нікуди не відпускати Альбіну.
Ви можете сказати мені, що тут дивного? А то, що через півроку після цього випадку карооке диво називає мене татом, а прекрасна Ельміра стала господинею в моєму домі.
