Віктор стояв біля по логового будинку. Вчора його дружина Галина наро дила сина. Радості немає меж. Сьогодні чоловік вперше побачив свого хлопчика. Такий маленький, зморщений носик, але такий рідний. Він не міг дочекатися, коли настане той день, що його дружина з сином буде вдома. З дверей по логового будинку вийшла дівчина з немовлям на руках. Віктор звернув увагу, що її ніхто не зустрічав. Вона йшла, схиливши голову. Пройшла, зупинилася біля Віктора. Попросила потримати дитину: вона поправить взуття, щось коле в ногу. Коли чоловік взяв дитину на руки, дівчина різко побігла від нього.
Він кричав їй услід, але вона не звертала на нього уваги. Якби не дитина в руках, то наздогнав би. Від крику Віктора дитина прокинулася, почала пл акати. Чоловік сам ледь не запл акав. Він пішов до дверей по логового будинку, натиснув кнопку дзвінка. Вийшла мед сестра. Віктор розповів, як дівчина залишила на руках у нього дитину. М едсестра не повірила, почала проводжати його з відділення, кажучи, що не варто відмовлятися від своєї дитини. Нарешті, чоловік з криками розповів, що в по логовому будинку знаходиться його дружина і назвав прізвище. Вона наро дила сина. Навіщо мені чужа дитина — кричав чоловік далі.
Збіглися лі карі, взяли дитину, зрозуміли, яка поро ділля залишила. Дівчинку повернули назад у відділення. Коли по телефону Віктор розповідав Галині про сьогоднішній пригоді, йому стало дуже шкода ту дівчинку. З дружиною домовилися, що удочерять її. Якщо їм дозволять. З пол огового будинку Віктор забирав дружину з двома маленькими колясками — блакитного і рожевого кольору. Вони будуть виховувати двох дітей — Михайлика і Марійку.
