Цю історію мені розповіла моя подруга. У нас з нею завжди є чим поділитися і дуже часто наші історії зовсім не схожі на історії інших людей! Часом мені здається, що це тільки ми такі, вибачте – ненормальні, що вмудряємося потрапляти в подібного роду ситуації! Власне, коли вона почала розповідати, з перших слів я вже зрозуміла, що це чергова бо мба, а не просто випадок! Зараз я спробую розповісти вам все так, як це було розказано мені. Отже, уявіть собі таку картину: Дівчина стоїть на зупинці громадського транспорту, пізно ввечері, з величезними сумками і раптом до неї прилітає ві ьма Загалом, справа була так: – Стою якось на зупинці темніє, пізно вже, на вулиці ні душі, трамвая як завжди немає і немає, сумки важкі потім дивлюся, далеко хтось стрибає. Я злякалася, відійшла вглиб зупинки і бачу чоловік на мітлі скаче, зупинився навпроти мене і каже: – Що, немає трамвая? Я стою, ні жива, ні мер тв а, і кажу: – Ні поки, але прийде скоро.
А він: – Навряд чи ти його дочекаєшся, годину пізній, сідай, підвезу тебе! Я йому з переляком: – Та що ви, спасибі, я сама як-небудь! А він мені грубо: – Сідай швидко, сказав, а то зараз бензин закінчиться, я тебе зараз з вітерцем домчу Я стою, ноги трясуться, озираюся на всі боки, ні трамвая, ні людей. А хлопець-то міцний був Думаю, може хво рий який з лік арні вт ік. Зараз як дасть по голові мітлою або ще чим, і згадуй, як звали. Ну ось, взяла я свої сумочки, ногу перекинула, і на мітлу сіла в якості «пасажира». І поскакали ми з ним. А він мені і каже: – Ти не просто так сиди, а кричи іноді: Йеху, нарешті я дочекалася принца на коні» Ось, скачемо ми з ним, я кричу періодично, а серце завми рає від стр аху, думаю, зараз доскачему до будинку, а далі що? Що ще робити змусить, або приб’є зовсім, ніхто ж не знає, що у нього в голові Загалом, проскакали ми з ним три зупинки, молодь нас на телефони знімають, дорослі люди шарахаються в різні боки прибули до будинку моєму. Я зл ізла з мітли і в жа ху чекаю вказівок. Він каже мені:
– Ну, дякуй тепер, що безкоштовно доїхала! Я йому: – Ой, спасибі, пане, що в цілості доставили. А сама боковим зором поглядаю, чим би стукнути його, якщо що а він мені підморгує: – Ну будь ласка! Може тебе до квартири проводити? Я йому: – Ні, дякую, я сама як-небудь він: – Ну як хочеш, – розвернувся і помчав геть Блискавкою добігла я до квартири. Двері зачинила, сумки кинула, піт з лиця змахнула, сиджу на підлозі, в себе приходжу А тут дочка накинулася на мене, куди мовляв пропала, пішки йшла! – Так, – кажу, – бігом бігла! І повідала їй свою пригоду. Настав ранок, збираюся я на роботу. Раптом дзвінок у двері. Я з побоюванням дивлюся у вічко, а там квіти. Я видихнула, думаю, це доньці з раннього ранку залицяльник букет притягнув. Відкриваю двері, а там мужик той стоїть, з мітлою і букетом.
Я скоріше двері закривати, а він мені: – Вибачте-вибачте, це вам квіти. І розповідає. Грали вони з друзями в карти на бажання, і програв він. Ось і придумали ті цю історію з мітлою, визначили місце і час зустрічі з якою-небудь дамою, і щоб вона обов’язково погодилася на мітлі покататися. Тут і наткнувся він на мене. – Вибачте будь ласка за дур ість! Зараз я, звичайно, зі сміхом згадую ту історію, але після цього два тижні зо два ходила і на всі боки озиралася, як би ще хто додому не «підвіз»!
