Ксенія Володимирівна одна сиділа в ст арому, сиром будинку, де вже давно ніхто не прибирає. Будинок хоч і був дуже брудним, але від нього віяло чимось рідним і близьким. Вона довго не розуміла, звідки почати прибирання. Просто сиділа і дивилася на стіни. Від гіркоти образи стояв клубок у гор лі, але о чі були вже сухими: всю дорогу пла кала. Вона сподівалася, що рідний дім вилікує ра ни, а згодом і сер це заспокоїться. Сидячи в ста рому пальті, огорнувшись шаллю, вона раптом поклала голову на стіл і почала згадувати сценки з життя. Її найдорожчою людиною була її дочка – Ліза, яка з наро дження була слабкою. Чоловік твердив, що Лізі недовго залишилося жити, і немає сенсу витрачатися на дорогі лі ки. Але у Ксенії Володимирівною було два вик идн і перед Лізою, та й Лізоньку вона нар одила сорок чотири і надій на жіноче щастя у неї вже не залишилося.
Скоро чоловік пішов від неї до іншої жінки, яка нар одила йому сина, і про існування хво рої доньки він відразу забув. Ліза стала рости здоровою, красивою дівчинкою. На плечах тендітної жінки лежало багато турбот. Вона сумлінно працювала на швейній фабриці, а з домашніми турботами їй допомагала Ліза. У будинок Ксенії переїхала її мати, а пізніше і свекруха, коли однією жити вже не могла. Їй важко було однією пересуватися. Якось свататися до Ксенії прийшов ста рий вд івець, але жінці було сор омно перед дочкою. Вона думала, що її головний обов’язок – забезпечити Лізі гідне життя. Та й свекруха з мамою не дали б їй привезти в будинок нового мужика. Ліза закінчила університет, вийшла заміж за гарного чоловіка і через рік наро дила Олену. Ліза всіляко благала мати переїхати до них, говорила, що однією жити нелегко.
Але Лізі вдалося переконати матір залишити все під наглядом сусідів і поїхати до них. Ксенія Володимирівна допомагала доньці в господарстві, а коли вони з чоловіком йшли на роботу, мати доглядала за Альоною, тримала будинок в чистоті і порядку. Роки йшли … Алена вже ходила в дитячий сад, а відношення Лізи з матір’ю різко погіршилися через сварки з чоловіком на грунті присутності матері Лізи у них вдома. – Мам, ти нам уже, чесно кажучи, не потрібна. Оленка вже в садок ходить, іпот еку ми виплатили, а в двокімнатній квартирі нам вже тісно разом. Та й тобі буде легше у себе жити. Від таких слів будь-яка мати скам’яніла б. Ксенія Володимирівна зібралася дуже швидко, все вмістилося в один чемодан і в одну сумку. По дорозі на вокзал вона думала про те. Щоб не розпла катися. Серію спогадів обірвав голос сусідки: – О, Ксюша! Я вже злякалася, думаю чужі в будинок вломилися. Що це ти в холоді сидиш? Ну-ка вставай! Підемо до мене, розкажеш що у тебе нового. Посидимо, поп’ємо чайку. Моя Сашка млинці спекла. Скільки ми не бачилися!
Сусідка тягнула за руку Ксенію і паралельно розповідала: – Кури твої подвоїлися в кількості, ми ні одну не продали, до себе можеш забрати. Як тільки Ксенія Володимирівна зайшла на територію сусідів, собака відразу до неї прибігла: дізналася господиню. Тепер уже Ксенія Володимирівна слухала нескінченні розмови великої, дружної сім’ї. Вона була щиро рада за них і за те, що ніхто не питав, чому вона так несподівано повернулася. Син сусідки після вечері сказав: Син сусідки сказав, що Ксенії Володимирівні доведеться жити у них, будинок у них великий. Відмови він не приймав. Сказав, що полагодить дах будинка сусідки, привезе дров, почистить труби і грубку, а сподобається у них – сусідка може і назавжди залишитися. Маленька, худенька бабуся мирно сиділа і хихикала від веселих історії з життя односельців. У неї було так тепло на душі від таких рідних людей.
