Дружина діда Слави поmeрла 3 роки тому. У селі у нього не було друзів-однолітків. Дід був дуже поважаємо в усьому окрузі. Він знаходив спільну мову з новими мешканцями села, йому було про що поговорити навіть з підлітками. Здоров’я діда Слави не дозволяла йому довго стояти на ногах. Він уже тривалий час не працював з землею. Будинок у нього був затишний, але старий, Зовні він вимагав фарбування, але дідові будинок в цілому влаштовував він і не хотів нічого міняти. – Хата моя старий, як його господар, але нічого, але нічого, на мій вік вистачить. Доньці він не потрібен. Вона у мене щороку в санаторії ходить, їй не до моєї хатинки, А мене все влаштовує … Важко зітхаючи старий відправився в маленький сільських магазинчик, де на нього чекала енергійна продавщиця, з якої вони довгі роки були сусідами. У нього був свої персональний табурет біля входу в магазин, звідки він міг стежити за рухом в центрі села. Так дід міг і з продавщицею розмовляти і з повз проходять знайомими. Продавщиця іноді залишала магазин під наглядом діда. Вона час від часу бігала додому, подивитися, чи роблять діти уроки і перевірити курей. В магазин в основному ходили свої, рідко хто заїжджав по шляху, проїжджаючи повз села. Продавщиця була добра до всіх, давала жителям продукти в борг, записуючи заборгованості кожного в зошит.
Всі любили її і дуже поважали. Її дзвінкий сміх і схожі між собою жарти був чути по всьому селу, коли хтось із покупців заходив до неї в гарному настрої. В один день продавщиця попросила Але незабаром стало чути наростаючий гул мотоцикла, і до магазину під’їхала пара підлітків. Пацани зістрибнули з мотоцикла і увійшли в магазин. Дід пирхнув, натякнувши, що він тут за головного. Хлопчаки взяли сигарети і пару пляшок газованої води. Оглянувшись, вони поспішили до виходу. Тут перед ними постало дід Слава, закривши собою вихід. – А платити будемо, молодь? – з усмішкою сказав він. Але хлопчики явно не збиралися платити. Один з них штовхнув діда в сторону і вони швидко побігли до мотоциклу. Дід був вже старим, він не зміг встояти на но гах від уда ру. При паді нні він уда рився гол овою об кут шафки і роз бив собі гол ову. Він встав, прикрив ра ну долонею і сіл на свою табуретку. Продавщиця застала діда в такому положенні і почувши рев мотоциклів, рефлекторно кинулася за ними, але, звичайно, нікого не застала. Вона намочила свою хустку і покл ала на садно діда.
Скоро діда вже оглядала фельдшерка, яка зажадала негайно відвезти його до лі карні. У лі карню дід Слава потрапив з легким струсом, а й тут він пролежав недовго. Продавщиця вже встигла дізнатися, що за хлопці так вчинили з дідом. У маленькому окрузі вона багатьох знала. Дільничний швидко знайшов нег ідників. Вони повернули борг, а їхні батьки попросили вибачення за своїх дурників перед дідом і продавщицею. Дід Слава не встояв перед гі ркими сль озами матері і щирими вибаченнями самих хлопців. Пробачив, звичайно, взявши з них слово, щоб не вчинили так більше ніколи і ні з ким. Дід заспокоївся, але продавщиці-то було мало, вона злилася, що від рук дрібних розбійників постраждав дід Слава. – Я винна в усьому. Чи не мала я тебе одного там зали шати, дід Слав. Підставила я тебе. Так хто ж знав, що таке з нами станеться. Прости ти мене, дурочку. Вона пробачила бешк етників тільки після того, як вони пофарбували будинок діда Семена і полагодили паркан. Звичайно, працювала вся родина обох підлітків, але їм і продавщиця зі своїм чоловіком і дітьми допомагала.
Усією командою вони пофарбували будинок діда, скинувшись на фарбу. Коли діда Семена привезли з лі карні, то він, побачивши будинок, розпл акався. Для нього ремонт був приємним, несподіваним сюрпризом. – Не можу зрозуміти я … Моя хатинка-то або не моя? – дід оглянувся на продавщицю, яка супроводжувала його з лі карні. – Твоя, твоя, дід Слава … – обійнявши діда сказала вона. – Прости ти мене, будь ласка … Треба було нам лиха чекати, щоб ось ремонт зробити. Ні, щоб просто так. Ех, ми … Завжди у нас все криво та боком виходить. – Нічого, нічого, Вірочка, спасибі вам за все. Красота-то какая! Дочка приїде – і не дізнається рідний дім. А про випадок цей я їй – ні слова. Нічого вибачення просити. Все добре. Чого тільки в житті не буває. Головне -щоб після таких уроків, хлопчаки на вірний шлях встали … А моя голова цього і послужила. Ох, яка міцна ще, а? Дід засміявся і поспішив додому, де на ганку, радісно махаючи хвостом, чекав його старий пес Сеня.
