Я вчуся в медичному університеті. Нещодавно ходила на практику в відділення онкології. Мені попалася пацієнтка років 65. Вона лежала після операції на відновленні. Я познайомилася з нею. Вона виявилася дуже милою і доброю. Єдине – голова після довгої безуспішною хіміотерапії хворіла. Вона часто плакала. Казала, що не вірить, що все закінчилося, у неї були погані передчуття. Коли практика закінчилася, я не поспішала йти. Я ще трохи залишилася з нею За пару днів вона сильно змінилася. Ми говорили їй, щоб вона вірила в те, що з кожним днем, з кожним сеансом вона стає міцнішою, здоровіше, сильніше. Вона сама в це вірила. Прокидаючись, вона кожен день дякувала Богові, за подарований день, за можливість бачити дітей і онуків, за все-все, що у неї є. З кілька днів звичайне вираз її обличчя сильно змінилося. – Донечко, як же ми з тобою раніше не зустрічалися?
У цей момент до мене раптом прийшло усвідомлення того, як же вона любить життя і цінує кожну прожиту мить. У мене навіть серце стислося від натовпу емоції. – Ну, напевно, нам саме зараз судилося зустрітися. Часу у мене залишалося мало, я повинна була перевірити ще кількох хворих. Я попрямувала до виходу, і раптом вона крикнула: – Доню! Вона неквапливо попрямувала до своєї тумбочці, дістала звідти щось і сх овала за спин ою. Потім вона підійшла до мене і так міцно обняла, що на секунду я забула, що я її не всю жизнь знаю. Що це не моя рідна бабуся. Вона глянула на мене з палаючими очима, простягнула мені свій подарунок і каже: – Візьми цю ікону. Вона мені життя врятувала. Тепер хочу, щоб вона тебе зберігала. – Бабцю, ну це ж ваш ангел-хранитель. Як же ви її мені передаєте? – мені стало якось ніяково від цього. – Так всі мої біди позаду. У будинку за мною постійно доглядають, з дому вже не виходжу.
Там у мене свої “ангели-охоронці”. У тебе он яка робота небезпечна. Молода дівчина, а весь день з хво рими вовтузишся. Вона тобі потрібніше. Довелося прийняти подарунок. Це була стара, відполірована часом і бабусиними руками ікона Миколи Чудотворця. Вранці наступного дня бабусі не стало. Після операції у неї пішли ускладнення. Утворився тромб у великому посудині. Я багато плакала, дізнавшись цю новину. Незважаючи на те, що я знала її всього тиждень, я ставилася до неї, як до рідної бабусі. Хоч я і неглибоко віруюча людина, але в перший же мить, дізнавшись про те, що трапилося, я вініла сама себе, адже я забрала у неї ангела-хранителя. Ніхто про це не знає. Я ніколи з цієї іконкою не розлучаюся. Вона мені нагадує про мою добру бабусю, яка сама стала для багатьох ангелом-хранителем.
