Приїхала доглядати за немічним дідом — а повезу додому дитини від нього. Не такий вже і немічний, правда? Але що ж тепер скажуть мої і його діти на такий сюрприз?

ПОЛИТИКА

Мені — 44 роки, а чоловікові, від якого я буду мати дитину, Джону — 64 роки. І хоча познайомилася я з ним, тому що приїхала доглядати за немічним дідом, він встиг зробити мене вагітної! 3 роки тому я прийняла рішення виїхати до Італії, після того, як дізналася, що у чоловіка з’явилася нова сім’я. Діти, Слава і Олена (вони двійнята), були не проти, вони вже дорослі, почали власне сімейне життя будувати. Кожен купив собі житло, а моє здають і з них відкладають майбутнім дітям на навчання. Поїхала до Італії не тільки тікати від старого життя, а й назбирати грошей на давню заповітну мрію. Дуже хочу собі купити будинок десь поруч з водою, біля озера, річки, а як пощастить, то і на березі моря. Прийнявши рішення їхати в Італію, я зателефонувала старій подрузі, яка поїхала туди 10 років тому на заробітки, але вийшла заміж і не повернулася. Вона мене і влаштувала на перший час куховаркою в один з ресторанів, але обіцяла знайти щось трохи краще. І знайшла. Через рік я вже йшла влаштовуватися доглядальницею до старого немічного вдівця, якого звуть Джон.

Його діти радо прийняли мене. Вони виділили мені невелику кімнату на другому поверсі. Крім мене, тут працювали кухарка і прибиральниця, які жили неподалік і приходили сюди щоранку. Виявилося, що Джон пережив не одну складну операцію і був дуже слабким, тому самі повсякденні справи йому давалися важко. Але з кожним днем нашими спільними зусиллями, у нього було все більше сили. Ну і, крім появи сили, виявилося, що немічний чоловік ще в формі, тому що в лікарні мені повідомили, що я вагітна! Роздумів про те, хто батько, і бути не могло, бо тут я мала зв’язок тільки з одним чоловіком, Джоном. Звичайно, мене відвідала думка про те, щоб позбутися від дитини, тому що термін був ще малим, але я відразу її відкинула, бо не так мене виховували мої батьки і не хотіла брати на душу такий великий гріх. Та й сама лікар каже, що не має причин хвилюватися, що пологи пройдуть погано. Але, боже, що я дітям скажу? Вони онуків скоро мені приведуть, а я їм братика або сестричку? Страшно мені їм розповісти .. А ось Джон щасливий такій звістці! Запевняє мене, що ми будемо жити разом з дитиною в цьому будинку і будемо щасливі, але в моїй голові скільки думок, хоча сама б я була не проти ростити дитину тут.

Але що подумають його рідні? Може, вирішать, що навмисно завагітніла, щоб претендувати на їхню спадщину, що хочу обдурити діда, щоб він на мене переписав будинок? Але нічого з цього не було правдою. Просто так сталося, що нам добре одним, ми двоє одиноких людей в світі, що знайшли тепло і світло один в одному, а потім зачали нове життя. Але якщо я залишуся тут, то що мені діти скажуть? Звичайно, я зможу їх відвідувати, але, можливо, після появи онуків їм потрібна буде моя допомога, а я тут … А як же моя мрія про будинок у води? Я ж, навіть після першого року в Італії, вже купила землю, де його будувати і тепер все просто так кинути? У моїй голові триває боротьба. З одного боку Джон, що обіцяє щасливе одружені і безтурботне життя, а з іншого моя мрія, сім’я і самостійне життя. Не хочу я залишати Джона, бо все-таки почуття у нас щирі, але не пошкодую я потім про це?