З моїм сусідом ми почали будувати будинки майже одночасно. І вже 20 років ми сусіди. Так що ми багато що один про одного знаємо, раніше часто сиділи разом у альтанці між нашими дворами, потім альтанку вирішили знести, наше спілкування зійшло на нуль. Але навіть раніше про близьку дружбу не йшлося. Минулого року я вирішив пожити взимку у сина в місті, тому що в моєму будинkу виникли деякі nроблеми з опаленням, а навесні я планував повертатися.
Коли я повернувся до себе, в будинку все було цілим і безпековим. Я не став особливо морочитися з будинком і приступив до свого городу. Цілих 10 днів я з ранку до ночі порався із землею. Насадив усе, що можна. Зате, як я потім пишався цим… Але, звичайно, не все йшло так гладко. Роботою своєї я пишався, але мені боляче було навіть каструлю з плити забирати.
Дізнавшись про мою недугу, дочка покликала мене до себе в місто, а потім відправила мене до санаторію. Через чотири місяці я повернувся до свого будинку з новими силами і побачив, що паркан, що стоїть між моїм і сусідським будинком, зламаний з одного боку так, що можна легко зайти на мій город. Город же був спустошений. Зразу стало зрозуміло, що сусід користувався моїми грядками.
Найбільше мені було nрикро за те, що він навіть не намагався спочатку попросити у мене дозволу, а в нього був мій номер. Але найабсурднішим було те, що коли я запитав у нього, чому він це зробив, він відповів, що так йому було легше користуватися моїми грядками. Я висловив усе сусідові. Він повівся несподівано спокійно.
Щоб не залишити сусіда безkарним, я взяв у нього кілька кілограмів овочів, ягід і трішки зелені (ні те, щоб вони були мені необхідні, просто хотів нагадувати якось), ще й змусив відремонтувати паркан власним коштом. Прозвучить дивно, але після цієї нагоди наша дружба частково повернулася. Ми nомирилися і почали сnілкуватись краще, ніж до нашої сварkи.
