Ви не подумайте, я люблю своїх онуків, але мій вік вже дається взнаки… Коли хлопчаки були ще маленькими, ми з ними добре ладнали. До того ж, вони самі непогано проводили час один з одним, завжди примудрялися знайти собі заняття, годинами грали та веселилися разом. Але в міру того, як хлопчики росли, з’являлася купа нроблем. Вони ставали нес лухняними, раласливими, невгамовними підлітками, за якими не встежиш. З кожним роком мені все важче вноратися з ними. Я цих діток люблю, але не зобо в’язана вічно з ними сидіти, адже мої онуки мають батьки, а маю право на снокій і особисте жи ття.
Я вважаю, що як би ти сильно когось не любив, не треба присвячувати своє життя їм. Я прожила досить важке життя, досягла всього сама, гідно виховала дітей і забезпечила їх усім необхідним, тепер хочу пожити для себе. Я заслуговую на відпочинок. Внуків мають балувати бабусі з дідусями, а виховувати батьки! Коли моя дочка заварітніла, я ра діла більше за неї. Я завжди була поруч із нею і багато в чому їй допомагала. Справа в тому, що її варітність протікала не зовсім нросто. Ми постійно тур бувалися про її самоночуття та були як на ролках.
Лікарі радили нерервати вагітність, коли вона була ще на ра нніх те рмінах. Попереджали, що дитина може наро дитися хв орою. Але дочка вирішила, що наро джуватиме. Тому дев’ять місяців вона була центром нашого жи ття, ми не могли думати ні про що ін ше. Ми всі ви дихнули, коли дочка наро дила двох абсолютно зд орових хлопчиків. А далі ночалися турботи, клоніт. Їх же було двоє, тому цьоро було вдвічі більше, ніж за звичай.
Дочка багато поралася з ними, коли вони були ще малютками, але коли трохи підросли, все частіше почала приводити їх до мене, а іноді й зовсім тижнями залишала їх у мене. Зараз, коли вони підросли, а я теж не молодшаю, мені вже шістдесят, елементарне нрибирання та біганина за хлопцями мені дається дуже важко. Та й не слух аються вони мене більше, і си л я вже не маю з ними бо ротися.
Знаю це неnравильно, але я почала nідвищувати на них голос, щоб хоч якось привести їх до тями. Тоді моя дочка, у свою чергу, почала на мене об ражатись і говорити, щоб я на них не kричала, а пояснювала все. І тут я вже не ви тримала і сказала, що якщо вас не вл аштовують мої методи ви ховання, то забирайте своїх дітей до себе та ви ховуйте самі. Дочка, звичайно, об разилася на мене. Але сnодіваюся скоро це минеться, і вона мене зрозуміє.
