Чоловік колись працював у Гірничозаводську. Він прожив там близько восьми років. Там же ми й познайомилися завдяки щасливому випадку. Ось, чоловік днями вирішив поїхати туди, розповісти старих друзів. Ми мали провести на дорозі 3 добу, але ми підготувалися до цього. Взяли собі купейні місця. Як тільки ми сіли, я задрімала трохи, адже працювала весь день і була страшенно втомлена. Чоловік тим часом зависав у тамбурі. Мене це мало зацікавило. Коли я встала, було вже темно. Я зателефонувала йому, він відповів лише після другого дзвінка.
Веселим тоном він сказав, що перетнувся з колишнім колегою, і сіли разом у ресторані поїзда. Я знову заснула, а прокинулася вже о 3 годині. Я прокинулася через холод у купе. Моторошно розлю тилася, коли помітила, що чоловіка знову немає. Я вирішила дізнатись у провідника, де цей нещас ний ресторан. Він rрубо сказав, що він знаходиться через 5 вагонів, а я тільки-но прокинулася, і знаєте, не хочеться йти таку відстань, щоб побачити чоловіка.
Я вирішила зателефонувати йому. Я виходжу з нашого купе та дзвоню чоловікові. Він виходить з іншого купе, через два від нас. Я одразу наkинулася з відповідями, чому він не зі мною та з ким був стільки часу. Він нічого не відповів, пройшов повз і ліг на своє місце. Наступного дня чоловік зі мною не розмовляв на цю тему. А надвечір знову виnарувався. Я не хотіла ходити і шукати свого чоловіка скрізь.
Я знову підійшла до провідника. – Скажіть, будь ласка, в поїзді є камери? – Так, але до них суво ро не допускаються без письмового запиту. Я все зробила, як належить, і ми з провідником пішли дивитись записи з камери. Дивлюся я, значить, і бачу, як чоловік з дівчиною з тамбуру лежить обіймається через 3 купе. Я не змогла стримати себе. Швидко пішла до цього стосу і почала стукати, що є си ли.
Ну, звичайно, ніхто мені не відкривав. Потім вони все ж таки відкрили. Ми влаштували такі роз бірки, що до нас уже начальник поїзда підійшов, бо решта підлеглих уже не знала, як нас затkнути. Нас висадили на станцію раніше. Чоловік із моло денькою дівчиною втік у невідомому напрямку, а я повернулася додому, збирати посаг чоловіка. Я не хотіла навіть з’ясо вувати з ним щось. Так і закінчилася наша поїздка до рідних країв чоловіка.
