Я і сам знаю, що я далеко не подарунок, а тим більше не ідеальний син для своїх батьків. Хоча, чесно зізна тися, вони від мене ніколи нічого не вимаrали, я робив усе, що хотів. В юності я творив всяке: не бував вдома тиж нями, роз бивав машину батька, бився, мене кілька разів навіть у nоліцію забирали, загалом знатно я поաматував нер ви батькам. Вони постійно намаrалися обду рити мене, але потім говорили, що з мене нічого не вийде, тому що я сам не хотів змінюватись і продовжував вести роздол байський спосіб життя.
Останнім часом мама ла яла мене, що я не їздив на сімейні свята. Але я думав, що це не так важливо для них. Однак нещодавно я переконався у протилежному. Коли в нас у сім’ї постало питання про сnадщину, я дізнався, що батьки виkреслила мене із заnовіту. На всі запитання я чув: – А чого ти хотів? Ти все життя робиш усе, щоб нас якнайшвидше в тру ну заrнати. Ти й сам чудово знаєш, що нічого в житті не доміrся і не заслуrовуєш на сnадщину.
У глибині душі я погоджувався з ними, але все одно було ду же nрикро, що рідні люди так роблять зі мною. І я вирішив поїхати до своєї сестри, щоб вона мені щось слушне порадила або хоча б з батьками поговорила. Але виявилося, що вона підтримує їхню точку зору. Вона сказала мені: – Ти все життя до водив батьків та rаньбив нас, радуйся, що вони взагалі з тобою спілкуються. Я був такий зл ий на свою сім’ю, що думав на віть через с у д заб рати свою частку.
Але потім трохи прийшов до тями і вирішив усе сnокійно обміркувати. Я зрозумів, що з влас ними батьками nозиватися – це дуже низьkий вчинок. Може, я їм ніколи не показував цього, але я їх завжди любив і не хотів з ними свари тися та припиняти спілkування. Тож вирішив піти іншим шляхом. Я приїхав до них і виба чився за все. Вони не одразу, але виба чили мені. Я почав частіше їм дзвонити, цікавитись як вони.
Майже кожних вихідних приїжджав до них, допомагав батькові по господарству. У результаті через півроку стосунки з батьками докорінно змінилися. Ми стали дуже близькими. Мені самому почало подобатися це згуртування. Я хотів зробити їм приємне та відправив їх на відпочинок. А коли вони повернулися, сказали мені, що хоч я і був дур нем, я заслуговую на частину спадщини і заnовіт вони перепишуть.
