З Михайлом ми познайомилися 15 років тому, в інституті, тоді нам було по 20 років. Покохали один одного, як то кажуть, з першого погляду. Вже за два місяці ми одружилися. Після весілля ми з чоловіком дуже хотіли стати батьками, але не виходило. Весь цей час ми їздили до фахівців, але ні в мене, ні в нього жодних проблем не виявляли. З рештою ми змирилися і вирішили вsиновити дитину. Рік тому ми так і зробили. Нині у нас є хлопчик Андрій, якому вже три роки. І ось два місяці тому через погане самопочуття я пішла на консультацію. Яке ж було моє здивування, коли мені повідомили, що скоро стану мамою. Я одразу ж, вийшовши з поліклініки, зателефонувала і порадувала чоловіка. Через деякий час, якраз перед днем закоханих, я почала почуватися не дуже добре, не знала навіть, що робити. Я звернулася до фахівця – і наступного дня вже була у ліkарні. Вийшовши до коридору, я побачила дівчину.
Ми почали з нею розмовляти, і вона розповіла, що чекає на двійнят. Я пораділа за неї, але сама собі задумалася, а якщо виявиться, що й у мене двійнята, як я з усім впораюся, мені вже 35. Згадавши, що мені сказала та дівчина, а саме той факт, що їй не одразу сказали, що в неї двійнята, я вирішила запитати у своїх батьків – чи немає у нас у роду двійнят? Отримавши, як мені тоді здавалося, позитивну відповідь від мами, я вирішила про всяк випадок уточнити ще чоловіка. Чоловік теж сказав, що у них у родині двійнят не було. Наступного дня мені призначили обстеження. Вони довго проводили огляд; якщо чесно, мені на той момент було трохи хвилююче. На моє запитання, чи все нормально відповіли, щоб я йшла в палату, вони пізніше мені все скажуть. Як довго тоді тривали ті півгодини, поки я їх сама чекала.
І ось відчиняються двері і заходить ліkар; уявіть моє здивування, коли мені повідомили: – Вітаю Вас, майбутня матуся, у вас двійнята. Я з подиву й не знала, що сказати, одразу думки в голові з’явилися, як же так може бути, адже у мене в роді двійнят не було і в чоловіка те саме. Отут я й подумала набрати свекруху. Вона довго сміялася після моєї розповіді, але зрештою сказала, що у її батька був брат-близнючок. Ось так “добре” мій чоловік знає своїх родичів. Зараз ми з Михайлом та Андрієм чекаємо на появу наших дівчаток. Не знаю, як я справлятимуся, але сподіваюся, Бог нам допоможе.
