З дитинства я будувала плани для себе дорослої. Ідеалізувала своє сімейне життя, але реальність виявилася далекою від моїх очікувань.

ПОЛИТИКА

Я з дитинства любила грати в ляльки, як і всі дівчатка, але що мені подобалося найбільше, то це роль матері в таких іграх. Я завжди ідеалізувала своє сімейне життя і не могла дочекатися, коли я насправді стану їй. У моєму ідеальному житті втоми не існувало. Я завжди з дитинства мріяла про затишний будиночок за містом, де житимемо я, мій принц і 7 наших дітей, а будинок буде оточений фруктовими деревами, і квітами, а конкретніше – кущами троянд. Детально уявляла, як мої дітки будуть бігати по дому, кричати, грати, а я насолоджуюся цією метушні.

Ні про яку втому я й не думала. Реальність розплющила мені очі… По сусідству з нами жив молодий, привабливий чоловік, Володимир, який, здавалося, ось-ось здійснить мої мрії. Через три роки стосунків у нас народилася дочка Анастасія. На жаль, життя з дитиною не було схожим на життя з моїх дитячих мрій. Настенька була нестерпною язвою. З нею не було відпочинку, неможливо було спати. Моє ідеалізоване життя стрімко руйнувалося на моїх очах. Я не здавалася. Щовечора, тримаючи Настеньку в руках, я господарювала на кухні, щоб, прийшовши додому, Вова відчув тепло та затишок свого будинку. Я хотіла, щоб хоч він побачив мій ідеальний світ. Мої старання нічого не приводили. Настя безперервно плакала, чоловік з такою ж частотою кричав на неї, щоб та заспокоїлася. Часто дочка не спала всю ніч, тому мені доводилося спати на підлозі поруч із її ліжечком.

Якось, усвідомивши, що я вичерпала всю себе, вирушила до мами на вихідні. Нарешті, я трохи поспала, нормально поїла і, можна сказати, відпочила, бо мама сиділа з онукою. Я сподівалася, що Вова теж відпочине, поспит і відновить свої сили. Виявилося, що його не було вдома усі вихідні. — Ви приїхали? – схвильовано зустрів нас із донькою на порозі. Я гадки не маю, що я тоді надумала, але сказала: — На будь щасливий. — Віддала йому дитину і пішла. – Стій, куди ти зібралася? Як мені її доглядати? — Він кричав мені вслід, але я вдавала, що не чую. — Будь обережний, коханий. – забубніла я собі під ніс, не зупиняючись. Я весь день ходила парком і думала, що ж пішло не так? Де мій затишний будинок? Чому моя дочка така шкідниця? Чому я мушу страждати з дочкою, а не чоловік? Потім зрозуміла, що я так сильно поринула у мрії, що вже не можу вийти з цього світу. Я щиро люблю свою сім’ю і розумію, що мені доведеться багато старатися, щоб жити так, як я хочу, а не так, як виходить.