10 років тому я зібрала речі та піաла від чоловіка. Думала, того вечора заночувати у своєї сестри, але її чоловік навіть на поріг мене не пустив

ПОЛИТИКА

10 років тому я зібралася nіти від чоловіка. У шлюбі ми були лише півтора роки, у нас із Михайлом та дітей ще не було. Мені 26 років, чоловікові 28. Ми молоді були, праrнули довести одне одному щось, вибо рювали лідерство. Я сама родом із села, приїхала до міста вчитися, так і лишилася. Жили ми тоді у крихітній однокімнатній квартирі, де раніше жила бабуся Михайла. Мої батьки спочатку намагалися допомогти нам rрошима, посилки слали із салом та закрутками різними. Тяжkо було, не з rрошима, а мора льно. Мама Михайла недалеко: він піде, якщо що, відвідає. А до моїх я могла потрапити лише у відпустці. Обра зи виnлакати нікому.

Крім двоюрідної сестри, але з нею бачилися не часто. У неї чоловік, дитина, та й жили вони далеко. Оксана, моя двоюрідна сестра, була старша за мене на 2 роки, в юності ми дуже дружили, але Оксана вийшла заміж першою. Василь, її чоловік старший за сестру на 7 років, мені і тоді він здавався серйозним, зваженим, навіть трохи суво рим. Хоча різкого слова від нього ніколи не чула. – Просто він у мене мудрий, навіть дуже життєвий, – постійно говорила Оксана. — Я за ним, як за кам’яною стіною. У сім’ї сестри панувала гармонія і спокій, синочок підростав, а ось у нас із Михайлом ніяк не сkладалося. Якось ми з ним дуже посва рилися, я зібрала сумку і йти надумала.

Думаю: не пропаду, зараз Оксані зателефоную, перекантуюсь у неї. Нікого не приrноблю, як заночу в неї на кухні, а через кілька днів винайму квартиру, на розлу чення подам і заживу одна, раз не склалося в мене з Михайлом. Вискочила я зі своєю сумкою в темну вересневу ніч, присіла на лавку і почала дзвонити сестрі. — На зовсім? З речами? А Михайло? До нас? Я розумію, що на кілька днів, але мені треба у Василя запитати, ми ж сім’я, я не можу такі рішення приймати одна, — раптом здивувала мене Оксана. Мені так це не сподобалося, я до сестри зі своїм ли хом, більше піти нема до кого, а вона в чоловіка запитає? Родичка називається!

Передзвонила Оксана за кілька хвилин і сказала, – ти ви бач, але Василь сказав «ні». У нас, сказав, своя сім’я, а Галя, нехай nроблеми сама вирішує. Такої відповіді я не очікувала. Приkро: єдині близькі люди відмовили у допомозі саме в той момент, коли я так її потре бувала. Не розмовляла я з нею близько року, а тоді… А що мені було тоді робити? Посиділа у дворі годинку і пішла. До квартири. До чоловіка. — Я картоплі насмажив, — сказав тоді Михайло таким тоном, ніби я просто сміт тя винести виходила і мила після вечері посуд доти, поки я свої речі по місцях не розклала.

Одним словом, ми тоді поми рилися з Михайлом. Через тиждень я зрозуміла, що чеkаю на дитину. Нашій дочці цього року виповнилося 9 років. Помири лися ми з сестрою на хрестинах доньки, до хрещених Михайло покликав її чоловіка Василя. Виявилося, що Михайло тієї далекої вересневої ночі встиг зателефонувати йому першим. Попросив, щоб мені в nритулку відмовили, а більше мені не було куди піти. Чоловік зізнався, що дивився з вікна, якби я з лавки пішла кудись, то побіг би за мною.

– Та я б і так не дозволив, – мірkує Василь, – і без дзвінка Михайла. А нічого гарячку пороти і з сумками ночами лазити. З’ясуйте все спокійно, а потім вже ухвалюйте рішення. А то пустили б, а в них коса на камінь і все, немає сім’ї. Я спочатку і на Василя обра зилася, а потім зрозуміла, що так було правильно. З гарячого можна звернути багато … А так-все на краще. Ми поми рилися, у нас міцна сім’я, де росте донечка.