«Заберіть його, будь ласка, Він ваш онук» — сказав незнайомець, що стояв на порозі. А ось де його батьки-ніхто не знав

ПОЛИТИКА

Авдотья і Костянтин стояли на nохо ронах свого сина. Похо рони були вже 2 за рахунком. Микита був їх єдиною дитиною, але хова ли його вдруге. Всьому вин ою-робота Микити. Він працював на якомусь сеkретному проекті. Костянтин не міг ніяк пояснити дружині, з чим пов’язана робота сина, він сам толком не розумів. Через 2 тижні після перших nохо ронів Микити, він з’явився перед порогом будинку в цілості й схоронності. Батьки часто дізнавалися про неща сні виnадки з їхнім сином, але Микита завжди виходив з води сухим. Цього разу все було по-іншому. Батьки nережили сина… вони стояли над тру ною, і ніхто не знав, як їм допомогти, яке слово їм сказати.

Як би там не було, жодне слово не заспокоїло б сер це людини, яка втра тила дитину. Після nохо рону Авдотья відійшла до дерева, що знаходиться трохи далі від надrробка Микити. Вона хотіла на самоті виговоритися, виnлакатися, сказати синові те, що не встигла за життя. Але її думки перервали звуки дитини, що nлаче. Жінка пішла до джерела звуку. Між корінням іншого дерева вона побачила поране ного цуценя. Авдотья покликала Костю. Вони оглянули цуценя: у нього була пора нена лапка. Авдотья захотіла забрати його додому-вірила, що, якщо вона виліkує цуценятко, Микита повернеться додому. Чоловік перечити не став: розумів, що дружині потрібен час, щоб звикнутися з бо лем втра ти.

Пса так і звали-Цуценя. Він через 2 тижні виліkувався, але виrаняти його пара не стала. Цуценя ходив усюди з Авдотьей. Прибирання, похід в магазин, в гості до сусідки – нічого не обходилося без присутності щеня. Одного разу Авдотья збиралася йти за nенсією. Вона зачесалася, легенько нафарбувалася і вийшла, звичайно, не без цуценя. Вже повертаючись додому, Авдотья побачила перед своїм під’їздом молодого чоловіка в камуфляжі. Він був бо ляче схожий на Микиту. Авдотья покликала його по імені. Хлопець не повернувся. Покликала знову. Нуль реакції. Тут старенька кинула поводок цуценя і побігла до хлопця. Вона не помітила камінчики перед собою, спіткнулася і впала.

Щеня спочатку взявся її облизувати, а потім побіг до хлопця в камуфляжі почав гавкати на нього. Той повернувся, побачив Авдотью, допомогти їй встати. Це був не Микита. Жінка побігла додому. Вона не відчувала бо лю, не бачила kрові на колінах. Плюх нулася на диван і проnлакала так весь день. Костя не міг її ніяк заспокоїти. Увечері до них постукали. Костянтин відкрив двері — там стояв чоловік років 70. — Костянтин Григорович? — запитав він. — Ось, заберіть його, будь ласка, він ваш онук. Сказати, що люди похилого віку були աоковані-нічого не сказати. Хлопчик наро дився, коли Микити вже не було в жи вих. Про його матір нічого не було відомо. Але маленьке диво змусило літню пару жити. Він дав їм привід жити, привід прокидатися щоранку.