Я зараз на 7 місяці ваrітності. Двічі лежала на збереженні, тиждень тому вийшла із ліkарні. Ліkар мені суво ро заб оронив нер вувати. Каже: «Тільки, спокій, Ніночко. Лежіть удома». Ну який тут спокій, з моєю свекрухою. Ти їй двері не відчиняєш, вона тобі у вікна лізе, вікна зачиняєш, вона із щілин вилазить. Нічого не можу з нею вдіяти. Гаразд, якби вона мені з моєю донькою допомагала, грала б із нею. З нею все навпаки. В усіх бабусі, як бабусі, а в нас така. Вона мені спочатку дзвонить і каже:
-Ніночка, я до вас зараз прийду, для Анечки варення наварю! -Алевтіна Геннадіївна, не потрібно приходити, не потрібно Ані ніякого варення! -Ну Як це не потрібно? Там варенням не закінчується. Там цілий список, котлетки накрутити її найулюбленіше. А ще в мене ж підлога завжди бру дна. Вона як не прийде, у неї ганчірку не забереш. І давай сва ритися наново. І знову мені поrано. Не те щоб я така бру дна, просто, немає в мене і ніколи не було стерильної чистоти в будинку. І не треба, жила без неї. Нормально все було. Може, вона за сина переживає, що я його голодом морю. Ні, якщо потрібні продукти, я відправляю його в магазин за ними. Не тримаємо поклади овочів, щоб вони протухли.
Купуємо за потребою. Нер ви на межі, можливо і тому, що я ваrітна. Але не потрібно так часто заявляється до нас у будинку. Ми взяли іnотеку, не для того, щоб жити зі свекрухою разом. Сусіди мене не розуміють, кажуть: «нам би таку свекруху, яка б у нас підлогу помила». А я так і говорю, нехай забирають, мені такого подарунка не потрібно. Чоловік наче мене підтримує. Але думаю, що підтримка закінчиться з моїми пологами. А що ви думаєте? Я реально не права? Впустити її в будинок, і не лая тись, хай що хоче те й робить? Складно з нею вже, вік у неї такий.
