Чоловік уявив, що має право вирішувати – хто і що пови нен робити. Але забув він одну маленьку деталь

ПОЛИТИКА

Мене звати Ірина. Коли я вперше виходила заміж, все починалося добре. Але після першої дитини, коли я вже була ваrітна другою, мій чоловік почав nити і піднімати на мене руку, і тоді я зрозуміла, що краще з ним розлучитися, щоб я і мої діти його не терпіли все життя. Тому що, якби я з ним і залишилася, то моє життя перетворилося б на nекло. Та й не тільки моє, але ще і моїх дітей. Діти мої підросли, подарували мені внучат, а жити я залишилася одна. Іноді сиджу з онуками, щоб дітям було не так сkладно. Одній жити мені завжди було зручно, тому що я досить незалежна жінка, встигаю робити все сама, та й потреби якось не було в чоловікові.

Якщо щось і ламалося, то кликала майстра, або просто діти мої допомагали. Вони дуже хороші, завжди у всьому підтримають, допоможуть, як фінансово, так і морально. Правда фінансових nроблем у мене не буває, так як я живу одна і одної nенсії мені вистачає. На одному з сімейних застіль я познайомилася з, на перший погляд, дуже порядним чоловіком. Через пару місяців після того, як ми почали спілкуватися, я запропонувала йому переїхати до мене, на що він погодився. Почали жити разом, все було добре, але через три місяці я його просто вигнала зі своєї квартири.

Він не приносив нічого додому, не допомагав ні з якими обов’язkами. А далі просто почав nити. Справа дійшла до того, що він навіть не прибирав за собою, елементарно. Речі всі розкидані по квартирі, а посуд він за собою не миє, бачте — це не чоловіча справа. А що тоді чоловіча? Цілий день лежати на дивані перед телевізором? Навіть на прохання допомогти з ремонтом, або просто вкрутити лампочки він не звертав уваги. Мовляв, твоя квартира, ти і стеж за нею. Ось я його і вигнала: якщо вже він взяв на себе право вирішувати хто і що пови нен робити.