Вероніці виповнилося тринадцять років. У неї були молодша сестричка і брат. Так як батьки працювали з ранку до ночі, то всі обов’язки по дому, догляд і турбота за дітьми лягла на її плечі. З усіма обов’язками Вероніка справлялася добре. Прибирала будинок, варила обід, годувала і няньчилася з дітьми. У шістнадцять років дівчина мріяла про свою дитину, весь час уявляла, як вона буде з ним гуляти по садку, грати з ним, укладати спати. У сімнадцять років вона переїхала жити в місто. За братом і сестрою дивилася бабуся. В інститут Вероніка не поступила. Познайомилася з одним хлопцем, завагітніла, народила хлопчика.
Роботи не було, батько дитини випарувався. Так і залишилася одна з дитиною на руках. Допомогла Вероніці рідна сестра. Вона переїхала до неї і дивилася за дитиною, поки та підробляла. Але незабаром сестра вийшла заміж, і Вероніці довелося самій піклуватися про дитину і працювати. Батьки ні в чому їй не допомагали. Вона намагалася з усіх сил. Важко було ростити сина одній. Час минав швидко, і Вероніка сильно змінилася. Син виріс, закінчив школу, після він став працювати, щоб прогодувати себе і матір. В інститут так і не зміг вступити, не було грошей.
Він був сильно ображений і злий на матір, так як вона не змогла для нього нічого зробити. Через деякий час він поїхав в інше місто на заробітки. Матері більше не дзвонив і не допомагав їй. Бідна жінка залишилася одна. Коли сестра розлучилася з чоловіком, їх доньці було всього два рочки. Вероніка переїхала до неї і стала дивитися за малятком. Минуло два роки, а від сина не було ніяких звісток. Пізніше, сестра знову вийшла заміж і у неї народилася ціла трійня. Тепер Вероніка няньчила всіх чотирьох дітей. Ось уже сім років вона не бачила рідного сина. А він як і раніше не хотів бачити і спілкуватися з нею і у всіх своїх невдачах зви нувачував свою власну матір.
