Намічалося весілля дочки, і були запрошені лише ті, кого вона хотіла бачити. Свекрусі не сподобалося, що її та рідні у списку запрошених не було. З її слів, вона душу вкладала, а та невдячністю відповіла. Я виходила заміж, коли доньці було 5 років. Дітей у чоловіка не було, але були два племінники під опікою. Мою доньку він полюбив як рідну, а от із братами подружитися їй не вдалося. Золовка жила за містом із добрими умовами для дітей. Під час наших візитів до моєї дочки ставилися з ворожістю. Їздити до них у гості донька перестала, а чоловік не вимагав. Згодом усе вирішилося, і ми знову почали збиратися разом.
Якось чоловік забрав мою доньку з садка і поїхав до сестри. Діти будували замок із піску, і вона приєдналася до них. Через 5 хвилин вона залилася сльозами. Племінники образили її. Того ж вечора свекруха дорікнула, виставивши мене ви нною. За її словами, я намагалася настроїти чоловіка проти його сім’ї. Спілкування з сім’єю чоловіка припинилося, і ми переїхали до іншого міста через мою нову роботу. Раз на 2-3 роки свекруха приїжджала до нас у гості, як і раніше, ми з донькою її мало цікавили. Про мене вона згадала лише після народження другої дівчинки.
Вона купувала їм однакові іграшки, сукні, брала обох на прогулянку та називала онучками. Одного разу нас запросили на весілля до рідного міста, і зустріч із племінниками здавалася неминучим. Дякувати Богу, моя дочка була вже дорослою і могла за себе постояти. За 2 місяці до весілля з Алісою у нас відбулася розмова, що їй ще рано заводити дітей, треба вчитися. Але молоді вирішили розписатися. Зібралися лише близькі, тобто батьки та молодь. Свекруха це не прийняла: “Заміж зібралася, але навіть словом не обмовилася”. Я не люблю, коли люди намагаються когось виставити вин ними. Моя донька нікому нічого не винна!
