«З чого я повинен з тобою радатися, ти ж у декреті сидиш» — сказав мені чоловік. Тільки він забув, звідки беруться гроші на комуналку.

ПОЛИТИКА

Я росла в не самій благополучній родині, але мої батьки робили свій максимум, щоб я ні в чому не потребувала. Коли я дізналася, що в нашій сім’ї буде поповнення, почала все зважувати, щоб зрозуміти, чи можу я дати своїй дитині те, чого недоотримала в дитинстві сама. Ми з Ванею тоді жили в його квартирі, а в моїй квартирі жила моя племінниця, яка навчалася в нашому міському університеті. Скоро вона переїхала до свого хлопця, і моя двокімнатна квартира залишилася порожньою. Тоді я вирішила здати її квартирантам, адже я не встигала стежити за будинком, а порожньою її залишати теж якось не хотілося.

Так ось. Зараз синові 1.5 рочки, так що в декреті мені сидіти як мінімум стільки ж. Але я, якщо чесно, спокійна, адже за свою квартиру я отримую відповідну суму з моєю зарплатою саме з цієї суми ми платимо комуналки, а ще залишається на жіночі радості і продукти. До мого виходу в декрет, ми з чоловіком всі покупки здійснювали після спільного обговорення, адже спільний бюджет саме це і передбачає. Нещодавно чоловік купив щось досить дороге і повідомив про це тільки після покупки. Я здивувалася, адже в умовах нашого і так не великого бюджету, ця покупка була порівнянна з покупкою, наприклад, хорошою газової плити.

Коли я нагадала йому про нашу угоду, він сказав, що я сиджу в декреті, ніяк не беру участь в бюджеті, отже, у мене немає ніякого права участі в прийнятті рішень. Якщо ви зараз думаєте про мою квартиру, то, так, я йому і про це нагадала, але у Вані і на це була відповідь: — Квартира приносить гроші самостійно. Ти для цього не ореш на роботі. Так що, можна сказати, це не твої гроші. Я не хочу розлу читися з чоловіком, але по носі клацнути йому хочеться. Я збираюсь уточнити у начальника, чи є така можливість працювати з дому, і якщо вона буде, то я звільню свою квартиру і переїду туди з сином, а якщо ні – буду думати далі.