Я рано вийшла заміж. Це сталося відразу після університету. Скажу чесно, спочатку у мене не дуже виходило справлятися з господарством, адже вдома майже все робила мама. Я навіть готувати не вміла. Але дуже постаралася, щоб всьому навчитися, ходила до мами на уроки. Скоро у мене стала виходити не тільки домашня їжа, але і випічка. У нас в шлюбі з’явилося двоє дітей. Коли діти трохи підросли, я теж вийшла на роботу. Ми з чоловіком працюємо практично однакову кількість часу, і зарплата не сильно відрізняється. Але так уже повелося, все домашнє господарство на мені.
З віком характер мого чоловіка сильно змінився. Мені здається, що так з багатьма відбувається. Може це середньовікова криза? Він став дратівливим, запальним і критичним. Потрібен був один промах, щоб він почав годину філософствувати про те, яка я недолуга господиня і поrана дружина. При цьому він не допомагав мені ніколи і навіть не замислювався про те, що я теж людина, яка може втомлюватися. Я терпіла, мовчала, щоб не провокувати kонфлікти. Одного разу Руслан прокинувся у вкрай північному розташованими духу.
Діти тоді вже пішли в школу, а він тільки збирався на роботу. Увійшов в кухню, побачив на столі готові млинці і банку з варенням. Сів, спробував і став kричати: – Навіщо ти готуєш, якщо не вмієш? Фу. Тобі не можна брати в руки сковороду. В молодості я б засму тилася і проnлакала, але це стало останньою краплею. Я взяла тарілку, викинула в сміття млинці і оголосила, що відтепер, Я готувати в принципі не буду. Я ж приблизна дружина і повинна слухатися чоловіка. Сковорода не для моїх рук? Відмінно. Нехай Сам собі готує. Увечері Руслан приходив вибачатися, але я налаштована рішуче. Нехай сам готує для себе.
