Людям властиво робити помилки. Це нормально. Не помиляється лише той, хто в принципі нічого не робить. Найголовніше не зневірятися і вчитися на своїх помилках. Історія ця дещо банальна, але банальні помилки чомусь трапляються досить часто. Був у мене приятель, який після десяти років шлюбу набув звички скаржитися на дружину. Мовляв, вона вже не така гарна, як раніше і за собою не стежить, бачить її вдома постійно кошлатою та у старому одязі. Все б нічого, але Ірина для нього народила трьох дітей.
Я його претензії не розумів. Очевидно, що мати трьох дітей не може ходити вдома в модному одязі та приділяти багато уваги своєму зовнішньому вигляду при тому, що чоловік їй не допомагає абсолютно. Невже зовнішність – це найголовніше? Я Іру особисто знав. Вона дуже добра, розумна, дбайлива жінка. Цього дурня дійсно любила. Хіба цього замало для щастя? Юрко хотів більшого. У свої тридцять років він заглядався на молодих дівчат у коротеньких спідничках. Потім одна з таких жінок записалася до нього в коханки.
Він дружину покинув, а наостанок наговорив багато гидоти. Він сам про це потім усім друзям розповідав з гордістю, ніби здійснив якийсь подвиг. Можу уявити, як було прикро таке вислуховувати його дружині. Зібрав речі, переїхав до двадцятирічної Оксани. Але та його довго терпіти не стала, вигнала за тиждень, бо знайшла мужика солідніше і багатше. Тепер він благає дружину про прощення, а Іра його бачити не хоче. Проте я можу її зрозуміти. Жодна нормальна жінка не пробачить такого вчинку.
