Наші стосунки з Василем розпочалися, коли ми на першому курсі університету познайомились. Ми були найпопулярнішою парочкою в інституті, так би мовити, приклад справжнього кохання. Так принаймні здавалося людям збоку. Насправді в наших відносинах було багато дрібних і не дуже дрібних розбіжностей. Мабуть, моєю основною претензією було те, що, на мій погляд, Вася недостатньо серйозно ставився до наших відносин. Любив ходити на всякі сумнівні, студентські вечірки, пропадати там до пізньої ночі та «забувати» зателефонувати.
Я два роки намагалася прищепити почуття відповідальності, але безуспішно. Останньою краплею стало те, що я дізналася про те, що на одній такій вечірці він пересnав по n’яні з нашою однокурсницею. Моє самолюбство цього не витримало, і ми розлу чилися. Ми зустрілися ще раз через п’ять років. Обидва тоді працювали. Після армії Вася дуже змужнів. Варто було на нього глянути, а в мене знову завмерло серце. Я зрозуміла, що нікуди почуття не зникли. Він теж прагнув спілкування. Мені здавалося, що минулі помилки були зумовлені незрілим віком, що зараз між нами все буде інакше.
Ми навіть з’їхалися. Незабаром Василь зробив мені пропозицію, підтверджуючи цим серйозність своїх намірів. Людська схильність до оптимізму є найкращим підґрунтям для нескінченних розчарувань. Як ви вважаєте, люди змінюються з часом чи ні? Я знайшла свою відповідь у результаті цієї ситуації. Я повернулася раніше з роботи і застала його в ліжkу з іншого. Звичайно, він вибачався, але я була категорична: -Це кінець, це напевно кінець, Васю. На ці граблі я більше не настану. Я оптимістична, але не тупа. Я просто перестану поважати себе, якщо знову повірю тобі на слово.
