Із Сергієм ми познайомилися в гуртку любителів філософії. У нашому університеті є гуртки за інтересами, куди можуть ходити і люди, які не навчаються в нашому універі. Він не був нашим студентом. Йому було двадцять п’ять. Він одразу привернув мою увагу своєю розвиненою ерудицією. Він був дивно просвітленою людиною. Мені так подобалося слухати його роздуми, мислив він дуже логічно і вмів доступно піднести навіть складні думки, що мені дуже подобалося. Потім ми почали спілкуватися і поза гуртка. Мені стало відомо, що він веде досить замкнутий спосіб життя, ніде не вчитця і не працює, у нього було мало друзів.
Так само в процесі наших діалогів я більше дізналася про його життя і батьків. У нього були дуже складні стосунки з батьком. В дитинстві він був досить жорстоким по відношенню до нього і не rребував руку піднімати. У Сергія не було амбіцій і цілей у житті, йому просто подобалося вчитися. Загалом він самоучка. Я відчувала, що в ньому є якась скрита печаль, про яку він нікому не говорить. Навіть про самі неприємні і особисті речі він розповідав з посмішкою, но я відчувала, що це лише слабка спроба приховати справжнє своє ставлення.
Він намагався втекти від себе. Мені так хотілося йому допомогти, але я не знала як. Потім вийшло так, що у мене був напружений період на навчанні і роботі, і ми практично не бачилися. А потім від спільних друзів мені стало відомо, що він намагався поkінчити з собою, але в останній момент одумався. Тоді у мене були змішані емоції. З одного боку, хотілося його ла яти, а з іншого, притиснути до себе, як дитину. Ми з ним багато говорили після цього. Він зізнався, що думка про близьких людей, які люблять його, зупинила його. Мені страաно подумати, що його могло не бути в моєму житті. Зараз я бачу, що він йде на поправку.
