Сиджу одна, сумно дивлюся у вікно. У дворі нашого будинку діти грають у м’яч. Кожен раз, коли дивлюся на них, накочує нудьга. Адже я і сама могла вже няньчити онуків, але залишилася зовсім одна. Тисне ще вина, мені здається, що я згубила життя сина. Ситуація безвихідна, залишається тільки сумно доживати свої останні роки. Олексій був моїм єдиним сином. Я рано втра тила чоловіка з-за автоkатастрофи. Синок став моєю втіхою, я вклала в нього всю свою невитрачену любов. Коли він сам вступив в інститут на бюджет, я була у нестямі від радості і гордості.
Він виріс чудовим, саме таким, яким я завжди хотіла, щоб він був: високий, красивий, самостійний, розумний, цілеспрямований. Не син, а мрія. Коли йому було двадцять два, він повідомив, що у нього є дівчина, і вони хочуть одружитися. Мені ця ідея відразу не сподобалася. Мені хотілося, щоб весь свій час він витрачає на навчання, а про особисте життя подумав пізніше. Але син наполіг і привів дівчину до нас додому, щоб познайомитися. Я накрила на стіл, спекла торт. Дівчина на вигляд була миловидна, але в процесі діалогу з’ясувалося, що вона з дитя чого будинkу.
Я тоді була емоційніше, ніж зараз. Відразу прямо висловила все, що думаю про таку партію. Вийшло досить грубо. Син став захищати Ганну, і ми дуже посва рилися. Дівчина втекла вся в сльо зах, син подався слідом. Він вирішив підвезти її до будинку, з-за великої кількості емоцій водив машину на величезній швидкості, з-за цього сталася ава рія. Так я втра тила сина, бідна дівчина вижила, але отримала серйозні тра вми. На щастя, потім вона повністю відновилася. Минуло багато років, Ганна досі мене провідує, а мені дуже соро мно перед нею.
