На телефоні було п’ять пропущених від мами. Я спеціально не брала слухавку, бо знала, що вона скаже. Мені так набридла ця споконвічна тема для kонфліктів. Я переступила поріг будинку, коли на годиннику було половина одинадцятого. У вітальні сидів батько. -Щойно повернулася додому? Ану йди сюди, подивлюся на твій одяг. -Навіщо? -Подивлюся чи не пом’явся. Ясно, що батько по одягу намагається зрозуміти спала я з кимось чи ні. Від цієї здогадки мене накрила огида. Нічого не відповівши, я просто пішла до своєї кімнати.
Потім прийшла мати: -Якого біса ти не відповідаєш на дзвінки? Твій хлопець подумає, що ми погані батьки! У голові було питання: “А ви хіба хороші?” Сльо зи палили очі, коли я збирала речі. Так, прожити на мою маленьку зарплату буде непросто, але це все ж таки краще, ніж жити з батьками. У нас ніколи не було теплих стосунків. Мої батьки вважають, що батьківський обов’язок-забезпечити дітям їжу і пристойний вигляд. Про жодну підтримку мови бути не може. З дитинства я сама вирішувала труднощі, з якими стикалася. Фінансували батьки мене завжди мінімально. Не тому, що вони не мають можливостей, просто не хотіли.
Я доношувала одяг за двоюрідним братом. Коли просила у батьків щось мені купити, чула зазвичай: ”У нас немає грошей.” Це завжди було брехнею. Вони ніколи нормально не виконували своїх батьківських зобов’язань, але вважають, що мають право контролювати моє життя. Вони намагаються контролювати з ким я сплю. Мама ненавидить, коли я проводжу час із друзями, вимагає, щоб о шостій я була вдома. Але мені вже 20 років! Вже рік я зовсім не беру гроші у них. Я зрозуміла, що більше жити так не можу. Коли йшла, позаду чулися крики матері, але на душі було спокійно.
