Як і у всіх інших молодят, перед нами з чоловіком постало квартирне питання, яке ми вирішили лише тимчасово, адже переїхали ми жити зі свекрами. Вони люди хороші, підтримували нас, чим могли, але ми не хотіли залишатися жити з ними довго, не хотіли сидіти на їхній шиї, та й нам треба було більше простору вдома, все ж таки ми ще збиралися дітей завести. Зарплати мого чоловіка вистачало на те, щоб відносно швидко накопичити на квартиру, ось тільки цей процес накопичення вийшов дуже довгим, всупереч прогнозам, так що я вирішила теж, не сидіти осторонь, і знайти роботу.
Мені дуже пощастило, адже я встигла в потрібний момент, коли в офісі чоловіка потрібна була нова бухгалтерка, і моїх навичок вистачало, щоб влаштуватися на цю посаду, що я і зробила, власне кажучи. Мій чоловік був тільки радий моєму рішенню, адже так ми могли провести ще більше часу разом. Однак і тут все вийшло навпаки: згодом ми просто втомилися один від одного, наш шлюб став, якщо можна так сказати, вимушеним, та й чоловіка тягнуло до його колеги, яка раз у раз виблискувала ногами перед ним, а той у свою чергу своїми очима свердлив їх.
У результаті, відмінне, на перший погляд, рішення працювати разом, призвело нас до того, що ми незабаром розлу чилися. Думаю, у нашій історії найголовніше це те, що ми розлу чилися друзями. Розлу чення було нашим спільним рішенням. Ми дорослі люди, не захотіли дитячих істериk, дітей у нас не було, ось ми і вирішили, що нам окремо буде в рази краще.
