Ліда втомленим поглядом спостерігала за чергою. Вона тяглася повільно. Люди копошилися, затримуючи цим решту людей. Потім до каси підійшла знайома бабуся з онукою. Вони були постійними клієнтами супермаркету, Ліда їх часто бачила біля своєї каси. Бабуся купила звичні продукти: молоко, хліб, гречану кашу, вівсянку. Вона досить швидко оплатила покупки і пішла. Дівчина пам’ятала всіх постійних клієнток та клієнтів. З бабусею Зоєю вона навіть іноді перемовлялася, цікавилася її справами.
Потім сталося так, що бабуся Зоя пропала майже на чотири тижні, не приходила до магазину. А потім прийшла, вся в чорному, з жалобним виразом на обличчі. Продавщиця дуже здивувалася. Час був пізній, відвідувачів було мало. Бабуся була єдиною відвідувачкою біля її каси. Тому вона дозволила собі поцікавитися в неї, що все-таки трапилося. Тут бабуся скорботним тоном розповіла їй про те, що кілька тижнів тому вона втратила свою дочку, а онука залишилася сиротою, тепер вона змушена її виховувати.
Жаль було Ліді, що все так склалося. Минуло ще півроку. Коли районом розлетілася чутка, що бабусі Зої не стало, а її онука Софія потрапить у дитячий будинок, Ліда для себе вирішила удочерити дитину. Жила вона одна, жила непогано, але самотньо. Тому вирішила, що дитина скрасить її будні. Так і вийшло, що Ліда знайшла доньку, а дівчинка не потрапила до дитя чого будинkу.
